Система управління американськими мовниками кардинально відрізняється від тієї, яка буде запроваджена в Україні. Суспільне мовлення США базується на регіональній мережі – у кожному штаті свій мовник, який може включати в себе кілька теле- та радіостанцій. Втім, єдиного стандарту функціонування не існує, як і немає органу управління, який би керував усім суспільним мовленням Штатів. Генеральний директор суспільного мовника штату Орегон Стів Бейс розповів, як мовники убезпечують себе від сумнівних грошових надходжень та як діють у випадках, коли політики намагаються вплинути на діяльність компанії.

Пане Бейсе, розкажіть, як влаштований суспільний мовник в Орегоні? Чи відрізняються моделі суспільного мовлення у різних штатах?

Мережа мовника нашого штату об’єднує 17 радіостанцій і п’ять телеканалів. Ми – незалежна, неприбуткова організація, яка хоч і отримує певне фінансування від держави, але жодним чином нею не контролюється.

В інших штатах суспільні мовники можуть підпорядковуватися державним університетам або урядовим органам. Абсолютно різніпі дходи і різні ситуації, але у переважній більшості телевізійні канали – це не урядові організації, а радіостанції – дуже часто ліцензовані університетами.

Є штати, де чимало великих міст – там багато телеканалів, а є не дуже щільно населені штати, і там може бути лише один суспільний мовник, який покриває увесь регіон і зазвичай підпорядковується урядові штату. Але у всіх суспільних мовників схожа система роботи: ви можете знаходитися в будь-якому штаті, однак за програмним наповненням, незважаючи на те, чи в Орегоні ви, чи у Нью-Йорку, одразу зрозумієте, що дивитесь мовник PBS.

Втім, єдиної моделі управління суспільним мовленням в США немає.

А чи є орган управління, який контролює суспільні мовники усіх штатів?

Ні. У США немає єдиної організації, яка керує діяльністю суспільних мовників. У нас є організація Corporation for Public Broadcasting («Корпорація суспільного мовлення») – вона надає кошти суспільним мовникам, але діяльність не контролює.

Є телевізійна організація PBS (Public Broadcasting Service – «Служба суспільного мовлення») і радіомережа NPR (National Public Radio – «Національне суспільне радіо»). Ними володіють і керують організації на кшталт моєї. Ми обираємо раду, політику, яка приносить користь суспільним ЗМІ. Тобто модель побудована на місцевому управлінні.

В Україні усією системою суспільного мовлення керуватиме наглядова рада.

Різниця систем суспільного мовлення в США й Україні полягає в тому, що у вашій країні є загальнонаціональні телеканали, а у Штатах їх нема. Відповідно, створюючи систему управління суспільним мовником в Україні, вона буде управлятися від центру далі, тобто однією наглядовою радою. У Штатах нема єдиного загальнонаціонального мовника – є місцеві, які співпрацюють для того, щоб надати людям суспільне мовлення. Вони знаходяться у взаємодії, але кожен з них окремо керується місцевими організаціями, які розташовані на тій території, де працює мовник.

У той же час у нас дещо схожа ситуація. Україна дуже різноманітна країна, майже у кожного регіону своя специфіка. Як мовникам в областях з одного боку мовити для своїх мешканців, а з іншого – працювати на об’єднання країни?

Своєрідна відповідь у самому питанні. Кожному регіональному мовнику слід виробляти свій неповторний контент про життя свого регіону і обмінюватись ним з іншими областями. Таким чином люди з різних куточків країни отримають можливість побачити, як живуть їхні співвітчизники, а також побачити і себе зі сторони. НСТУ в цьому випадку може виступити об’єднуючим інструментом, але таким, який дозволить кожному регіону говорити і бути почутим.

У нас зараз дещо напружена ситуація з регіональними мовниками. По закону всі вони мають увійти в єдину систему НСТУ. Втім, певна частина працівників досі вороже налаштовані до змін.

Мовник завжди повинен думати про те, над чим він працює і чого хоче досягнути. Він має сам це розуміти і донести це розуміння до свого персоналу. Страх буде присутній завжди – люди не люблять непевності, а зараз непевності багато. Це стосується не тільки політики, а й соціальних, технологічних перетворень. Людям все одно доведеться адаптуватись. Практика показує, що це проходить легше, якщо люди можуть висловитись. Вони можуть розділяти чи не розділяти нові ідеї, але вони мають право сказати, що про це думають.

Тобто важливо вибудувати діалог з людьми.

Абсолютно. Найголовніша проблема зараз – у людей можуть виникнути питання, на які у керівництва нема відповідей. В такому випадку менеджери мають чесно говорити: на ці питання у нас є відповіді, а на ці – ні. Це все важко, адже ніколи не було такої ситуації, щоб загальнонаціональний мовник на такому активному рівні взаємодіяв з регіональними, як і вони між собою. Відповідно, необхідно налагоджувати процеси, яких ніколи не існувало.

Розкажіть про систему фінансуваннясуспільнихмовників у США.

Уряд виділяє певну суму грошей, на даний момент це бизько 445 мільйонів доларів на рік. Гроші надаються за певною формулою: чим більш успішний мовник в отриманні грошей і внесків з альтернативних джерел, тим більше грошей цьому мовнику виділяє Конгрес США. Це така система заохочення пошуку фінансування з інших джерел. Велика кількість коштів надходить від людей, які добровільно жертвують гроші. Хтось віддає п’ять-десять доларів, хтось – мільйон або більше. Так люди висловлюють свою оцінку діяльності суспільного мовника, показують, наскільки вони вважають його потрібним суспільству.

Втім, якщо гроші надходять від політиків або осіб, які переслідують особисті інтереси, є прописані процедури і правила, як зробити так, щоб відмовитися від цих грошей і уникнути впливу. А ще ми не приймаємо коштів, які мають суперечливе походження.

А чиможе уряд якосьвпливати на суспільниймовник? Наприклад, шантажуючи, що не дастьпевноїкількості грошей, якщомовникзробитьщось не так?

Політики завжди залишаються політиками, незважаючи на те, працюють вони у США чи в Україні. Іноді вони створюють ситуації, щоб заохотити мовника щось зробити чи, навпаки, відмовити від певних дій. Але такий підхід неправильний. Розкажу один приклад: мер Портленда хотів заборонити показ президентських дебатів за участю республіканців на одному з суспільних телеканалів і погрожував його закрити, якщо ми не замовкнемо. Я нагадав йому положення Конституції, яке забороняє урядові обмежувати свободу преси і сказав, що за потреби викличу його до суду, щоб він перестав робити незаконні речі. У тих небагатьох випадках, коли таке відбувається, представники ЗМІ звертають на ці дії увагу громадськості, і вже суспільна думка дає можливість із цим боротися, а мовники можуть себе захистити. Але подібні зазіхання відбуваються дуже рідко.

Чи є на суспільнихмовниках у США реклама?

У нас нема реклами – нам це заборонено. Є спонсорство, яке схоже на рекламу, але має багато відмінностей. Наприклад, компанії не можуть говорити про ціни, не можна порівнювати свої продукти з продуктами інших компаній тощо.

Що можна подивитись і послухати на суспільному мовнику штату Орегон?

На телебаченні у денний час багато дитячих програм, у вечірній – обов’язково годинна програма новин. У прайм-тайм в ефірі документальні фільми, передачі про історію, культуру, мистецтво, також розважальні проекти для широкої аудиторії. На радіо переважно новини та інформаційні програми про поточні події. Розмовних передач набагато більше, ніж музики. Це не обов’язково «важкі» новини – це повідомлення про те, що сталось.

Наскільки популярним є суспільне мовлення у США?

За всі штати не скажу, але телеканали нашої мережі посідають четверте-шосте місце за популярністю серед найбільш рейтингових. Наша радіостанція у Портленді – перша, а іноді друга за кількістю слухачів. Але наш прибуток не залежить від кількості споживачів контенту. Для нас найважливіший показник – це лояльність аудиторії, важливо, як часто люди нас слухають, дивляться, наскільки довіряють. Довіра – це наша валюта: якщо немає довіри, ми нічого не можемо робити.

Як ваш Суспільний мовник співпрацює з інтернет-аудиторією?

Працювати з інтернет-аудиторією конче необхідно. Якщо ви ігноруватимете Інтернет, то втратите велику кількість аудиторії у майбутньому. Медіа переміщуються в Мережу, і якщо ви ігноруватимете це, лишитесь на острові, який стає все меншим і меншим.

Потрібно пробувати різні підходи, дивитися, що працює, а що – ні. Ми транслюємо в Інтернеті свої теле- і радіопередачі, іноді просто ретранслюємо контент суспільного мовника у Мережі, іноді створюємо контент безпосередньо для Інтернету і цифрових медіа. Вам необхідно робити усі ці речі, щоб з’ясувати, як утримати аудиторію у майбутньому. На мою думку, одного дня Інтернет стане єдиним каналом, через який ми поширюватимемо контент. Скоріше за все, це станеться не скоро, але є такий тренд, усе рухається в цьому напрямку.