Саме на цьому заході ми зустрілися з експертом Ради Європи Лашею Тугуші, який розповів про систему оприлюднення фінансування провідних грузинських ЗМІ. Оскільки пан Тугуші має досвід роботи із законодавством, зокрема й щодо грузинського суспільного мовлення, а також досвід керівництва засобами масової інформації, ми запитали його про суспільне.

Як співіснують на грузинському медіаринку комерційні і суспільний мовники?

Комерційні канали дивляться більше. У них і рейтинг вищий, наприклад, у Руставі-2. Що стосується співвідношення фінансування – то тут можу сказати, що із бюджету суспільний мовник отримує достатньо. Трохи більше, ніж суспільний, має ресурсів лідер серед телеканалів Руставі-2, але суспільний теж добре фінансується. Мовник загалом має три телеканали, що зараз у процесі реформування. Ще не минуло року від прийняття нових поправок закону, за якими були внесені доволі суттєві зміни, парламентом були сформовані і запропоновані принципово нові підходи стосовно суспільного. Але за традицією все одно приватні телеканали більш сильні, тим паче, що у Грузії вже давно немає державних каналів.

А відколи державні мовники не функціонують?

Важко пригадати. Це сталося ще за президентства Едуарда Шеварнадзе, коли у Грузії просто заборонили державні канали. Давно діє й заборона мати свої медіа державним органам. Наприклад, окрім телебачення, у нас немає державного радіо, газет, журналів. Для нашої країни це було дуже важливо. Тепер ми розуміємо – це було правильне рішення, бо де у медіасфері помітний великий вплив держави – дуже складно зі свободою слова. Про неї взагалі мова не йде. Це перш за все. По-друге – фінансові питання. Наскільки, у тому числі приватні медіа, залежать від державних грошей…

А приватні медіа і справді залежать від державного фінансування?

У цьому сенсі є проблеми, тому що коли певні органи хочуть передати інформацію, вони можуть купувати ефірний час. Я би не сказав, що для Грузії – це екзистенційне питання, це, звісно ж, не так, на щастя. Але все одно, мені б хотілося, щоб таких явищ було ще менше. Що ж стосується суспільного мовника – ми в цілому думаємо, що його якість не завжди відповідає тим вимогам, які має грузинський глядач. У експертів є зауваження до діяльності грузинського суспільного. Такий наш підхід. Разом із тим ми маємо багато запитань до приватних каналів теж. Але я зараз не порівнюю з досвідом інших країн: де краще, а де гірше. Це питання іншого характеру – ми думаємо, що нашому суспільному каналу потрібно покращуватися. Я розумію українську ситуацію – ви зараз переходите від державної власності. Це великий крок уперед, але після завершення переходу все одразу не стане інакше, геніально і прекрасно. Не буде так. Але це правильний крок. Далі потрібно буде тільки вчитися на своїх помилках і намагатися не спинятися у власному розвитку.

Ви згадували про те, що канали суспільного постійно трансформуються. На що спрямовані ці зміни?

Реформування відбуваються у різних напрямках. Але перш за все вони трансформуються у питаннях менеджменту, бо дуже складно насправді керувати такою системою. Коли я кажу про менеджмент – це означає ефективність системи управління, дієвість внутрішнього контролю, ефективність роботи наглядової ради, прояви політичного впливу чи навпаки – їхня відсутність. Ми звісно дуже хочемо, щоб цей канал був незалежним. Але втілити це по-справжньому складно, коли фінансування відбувається із державного бюджету, не дивлячись на те, що ми знайшли для себе більш-менш прийнятну модель забезпечення коштами. В Україні ці трансформації будуть трохи інакше відбуватися. Для вас зараз важливо створити хороший мовник – і він сам почне впливати у позитивному сенсі на медіаоточення. Новий суспільний мовник має очевидно всі шанси змінити конфігурацію. Але все одно вона буде залежати від загальної ситуації. Я думаю, що в нинішній українській ситуації суспільний мовник може стати проривом. Ви зможете прорватися у збалансованості інформації, тому що за кожним комерційним каналом в Україні стоїть олігарх, котрий лобіює свої політичні інтереси. У такій ситуації, звісно ж, суспільний канал займе свою нішу. Ви просто повинні бути реалістами і розуміти, що не вдасться переформатувати все одразу, і всю ситуацію на ринку України не змінить один канал. Але дасть багато. Справа в іншому, суспільне може дати багато для різних соціальних верств населення, маленьких етнічних груп, для людей різного віку. Це ж і є ціллю суспільного – багато направленостей, у культурному й освітньому сенсі.

Як законодавчо регулюється діяльність суспільного мовника у Грузії?

Закон "Про мовлення" покриває функціонування і суспільного мовника. Частина закону присвячена виключно йому. Там дуже чітко прописано, як формується наглядова рада суспільного. У її формуванні беруть участь фракції парламенту Грузії, омбуцмен теж залучений. Ми вирішили, що права людини – це дуже важливо, тому він представляє кандидатів, а потім парламент обирає. Така система працює в Грузії. Але громадянське суспільство теж бере участь і у формуванні ради. Сформована наглядова рада обирає генерального директора мовника. У її обов’язках прописана схема призначення, розподілу обов’язків і функцій, осіб, які роблять моніторинг, як формується і контролюється фінансування.

А як відбувається залучення суспільства?

Скликається комісія, що її створює спікер за згоди парламенту із членів громадських організацій, яких, у свою чергу, відбирають серед охочих стати членами наглядової ради. Спершу визначають кандидатів, а потім серед цих людей обирають фракції. Тож громадянське суспільство – це як перший фільтр, щоб відсіяти тих хто може не пройти далі, щоб було менше заангажованості при формуванні цієї ради. Крім того, дуже важлива у цьому випадку відкритість. Будь-який громадянин може бути присутнім на зборах наглядової ради. Її члени публікують порядок денний, і кожен може піти, послухати, а потім поставити запитання і висловити свою думку. Це реальна відкритість, яка не значить, що засідання транслюватимуться у прямому ефірі, ця відкритість – для участі. От так кожен може долучитися до засідання ради.

Які останні зміни вносилися до закону саме стосовно суспільного мовлення?

Якраз формування більш збалансованої наглядової ради прописувалося в останніх змінах. Крім того, вносилися поправки щодо грошового забезпечення. Віднедавна фінанси та операції з ними повинні перевірятися відповідно до міжнародних стандартів. Міжнародний аудитор має також тримати ці процеси на контролі. Ще вносилися зміни, завдяки яким формат і члени наглядової ради відтепер відкриті для обговорення.

Наскільки відкрито фінансується суспільний мовник у Грузії?

Суспільний мовник фінансується не прямо із бюджетних надходжень, тобто не залежить від доброї волі влади, а залежить від облікової одиниці, пов’язаної з доходами. Ми частину від ВВП платимо суспільному – 0,14%. Така формула знайшлася і прижилася. Не дивлячись на це, все одно проблема лишається. І вона стосується всього грузинського медіапростору. Неможливо мати блискучі незалежні медіа лише частково, коли інша частина – підконтрольна. Все взаємопов’язано – розвиток медіасередовища впиває на суспільний мовник. Важливо ще раз наголосити на тому, що система фінансування прозора, й усі надходження і витрати потім оприлюднюються. Виділені певні терміни для звітності. Крім того, окремо перевіряють аудитори, які зобов’язані також публікувати результати своїх перевірок.

Тобто абонентських внесків грузинські глядачі не сплачують?

Абонентська плата відсутня і реклама на суспільному заборонена, окрім випадків спонсорування спортивних змагань і проектів. Чемпіонати і першості світу суспільний показує, а ці трансляції самі по собі мають рекламу компаній-спонсорів. Ми думали, як цього уникнути, але поки що не виходить. Важливо, щоб суспільний канал був вільний від реклами, бо якщо ми хочемо конкурентне медіасередовище, реальні ринкові медіавідносини, не повинно бути преференцій, переваг. Інакше виходить, що у суспільного каналу – і надходження від реклами, і фінансування з бюджету, а у комерційного – ні. Це неправильно. Цей підхід – дискримінаційний. Тому якщо є гроші з бюджету, потрібно відійти від реклами, якщо цих грошей не вистачає – доведіть. Приходьте у парламент і скажіть про це. Але це все одно має бути відкрито. Ще дуже важливо, що у парламенті є слухання, де регулярно представники суспільного мовника звітують, що було зроблено. Спершу в комітеті, звісно, а згодом уже у парламенті.

Де простіше, на Ваш погляд, досягти цієї фінансової прозорості – на суспільному чи комерційному каналі?

У ситуації суспільного мовника, з одного боку, цього досягти легше, тому що все очевидно. Там гроші даються на програми, відкрито діє наглядова рада, яка обирається усіма без винятку фракціями парламенту, громадськість бере участь у цьому процесі. Вони зацікавлені контролювати ситуацію, тому з одного боку – це саме так, звісно. Але з іншого боку, закон "Про мовлення" зобов’язує у тому числі й комерційні канали бути відкритими у фінансовому сенсі. Вони повинні раз у місяць представляти звіти комісії регулювання, а ця комісія – окремий інститут, який так само повинен оприлюднювати усю інформацію. Щоквартально вони публікують великі звіти. Якщо канал отримує з реклами більше чотирьох тисяч доларів – повинен обов’язково оприлюднити джерело цих надходжень. Не так важливо, навіщо потрібні ці гроші – важливо звідки вони отримані. У грошовому сенсі все дуже відкрито. Я сам – людина з медіа, тож добре розумію, наскільки це потрібно. З іншого боку, і що не менш важливо, дуже помітний інтерес суспільства. Тут може бути навіть конфлікт інтересу медіа, яке не хоче відкрито говорити про свої фінанси (нібито тому, що це таємниця, нікому не потрібно знати, хто власник, і хто дає гроші) із суспільним інтересом. Але все-таки у цьому розумінні я думаю, що існує дуже вузьке зацікавлення медіа і велике – суспільства, яке повинно знати все. І сам ресурс повинен бути зацікавленим, щоб йому довіряли. Коли ти відкритий – тобі більше вірять. Аудиторія це розуміє. Якщо ми хочемо працювати чесно – самі повинні усвідомлювати: краще бути відкритими у всіх сенсах, а особливо у фінансовому. Це, до речі, і є престиж.

Якщо існує запит від суспільства на доступ до інформації про діяльність мовників, як налагоджується контакт між медіа і суспільством?

Про запити суспільства ми дізнаємося, у першу чергу, завдяки дослідженням. Працюють і грузинські, і міжнародні інститути. Вони вимірюють показники довіри, балансу, зацікавленості. Я думаю, що найбільше потрібно базуватися на конкретному інтересі, а його можна побачити завдяки результатам дослідження. Регуляторна комісія також проводить окремий аналіз щодо запиту на той чи інший контент. Сам суспільний мовник намагається налагодити зворотній зв’язок – він же повинен розуміти смаки свого глядача, знати, що цікаво, і протягом року коригувати своє програмне наповнення. А для цього потрібно заздалегідь знати, куди іти. Тут без досліджень – як? Не кинути ж монету: орел чи решка. Потрібно знати глибоко, тим паче якщо це суспільний канал, який найперше враховує інтереси суспільства.

Яких помилок можна уникнути на шляху становлення суспільного мовлення в Україні зараз?

Хоча так казати трохи амбітно з мого боку, але я вважаю, що перш за все, треба приділити багато уваги прозорості. Це не тільки в Україні, а й у Грузії нам потрібно ще далі з цим працювати. Це частина процесу системної демократизації. Демократія – це ж не Біблія, щоб один раз написати – і все. Це процес. Тому я думаю, що для вас зараз важливо відкриватися. Наш суспільний мовник зараз просувається уперед до більш гнучкої і демократичної системи, через помилки і зусилля ми намагаємося постійно змінюватися та створювати щось нове. Як усі люди, ми можемо припускатися помилок, але потрібно старатися зменшити політичний уплив на медіа. Як це робити? Через заборону власності. У Грузії з цим дуже жорстко – засобами масової інформації не може володіти держава, партія, політики, чиновники, їхні сім’ї. Це хороший крок, але як показує досвід – недостатній. Треба ще щось, аби така власність не була через підставних осіб. Тому потрібно декларувати і відкривати фінанси, комплексно аналізувати і максимально звужувати вплив політиків. Таким шляхом ідуть західні крани, у них хороший рефлекс. У когось більше виходить – у когось менше. Але це ж не завжди правильний крок – порівнювати. Проблема також у тому, щоб трохи знизити температуру, градус радикалізації в медіа. От я дивлюся, в якій країні проблеми – скрізь так. Це створює дуже велику напругу й психологічно погано впливає на людей. Вони і так під великим стресом, а нагнітання лише додає олії у вогонь.

Джерело - «UА:Перший»