Німецький мовник фінансується населенням шляхом абонплати, тому він зобов'язаний бути цікавим для всіх своїх глядачів, а отже й мати високі рейтинги, вважає представник ZDF Хайко Фон Дебшиц. Глядач може поскаржитися на матеріал, і його скаргу буде розглянуто генеральним редактором. Суспільне в Німеччині намагається відповідати вимогам часу: наприклад, якщо люди віддають перевагу інтернету як джерелу інформації, то суспільне має бути й там. Завдяки високим стандартам та увазі до аудиторії німецький суспільний мовник заслужив довіру й популярність. Представник ZDF Хайко Фон Дебшиц розповідає про принципи роботи німецького суспільного мовлення, дає поради майбутньому суспільному в Україні та ділиться враженнями про українських політиків.

- Пане Фон Дебшиц, майже кожна європейська країна має суспільне мовлення. Яка специфіка в Німеччині?

- Я вважаю, що Німеччина - одна з найскладніших організацій в плані суспільного мовлення. Існує дуже багато різних установ. В інших країнах є лише один суспільний мовник, який водночас є відповідальним за телебачення, радіо, інтернет та міжнародне мовлення. В Німеччині воно розділене на різні установи, це пов'язано з федеральною політичною організацією нашої країни. Німеччина - це федеративна республіка й велика кількість політичної влади віддана окремим федеральним землям, які відповідальні, наприклад, за законодавство, саме тому в них є окремі закони про суспільне мовлення. У зв'язку з цим у нас сильно розвинене регіональне суспільне мовлення, а також сильні національні мовники.

- Як ви контролюєте суспільного мовника?

- Перш за все, є закони. Ці закони приймаються не центральним урядом, а федеральними землями, вони повинні погодитися щодо того, що ми називаємо міжземельними законами - всі федеральні землі повинні узгодити спільний текст і окремі федеральні парламенти повинні підписати цю спільну домовленість, яка перетворюється на закон. Ці закони потім втілюються й по-різному тлумачаться в різних федеральних землях. Наприклад, я працюю на національного мовника, це централізована організація, в нас є Наглядова рада, яка складається з 77 членів, що представляють усі сектори суспільства. В нас представлені політичні партії, релігійні спільноти, профспілки, асоціації юристів, інші групи, які намагаються відобразити політичну та соціальну різноманітність Німеччини. Наглядова рада моніторить наше програмне наповнення, обирає програмного директора і забезпечує відповідність нашої діяльності законодавству. Основний конфлікт відбувається між певними політичними джерелами впливу, які намагаються здійснювати вплив на нашого мовника. В нас були певні конфлікти, які вирішувалися в Конституційному суді, що кілька разів відстоював незалежність суспільного мовника від спроб політичних партій або урядів здійснювати вплив.

- А як щодо фінансової незалежності суспільного мовлення? Як фінансується суспільний мовник?

- Суспільне мовлення в Німеччині здебільшого фінансується абонентською платою. Кожна німецька родина повинна платити щомісячну абонентську плату - майже 20 євро на місяць. Ми також маємо обмежену кількість реклами, але зараз вона становить менше 10% нашого прибутку, тому ми залежимо від абонентської плати, яку не всі люблять сплачувати, однак це давня традиція в Німеччині. Ця система була запозичена в Британії, й інші країни її теж скопіювали. Гроші, зібрані на мовлення, проходять через окрему систему збору, а не через Міністерство фінансів. Це ознака незалежності, яку ми цінуємо.

- Яка форма власності в суспільного мовника в Німеччині?

- Німецькі мовники - це установи, які відповідають публічному праву. Вони незалежні, але засновані відповідно до публічного права. В нас є власний прибуток та об'єкти власності, але наша діяльність гарантується законом. Частина закону про мовлення - це також закон про фінансування суспільного мовника. Система в Німеччині відрізняється від систем в інших країнах, які мають акціонерні товариства або публічні фундації, в нас правова форма співпраці відповідно до публічного права.

- Отже, це не державна й не публічна установа?

- Це публічна установа, але вона не підзвітна жодному міністерству. Немає міністерства, яке може втручатися в нашу діяльність, немає державного органу влади, який може впливати на наші ділові відносини.

По суті, це власність усіх. Це установа, створена відповідно до закону. Її бухгалтерські книги переглядаються суспільними установами, але вона не є частиною урядової структури. Це окрема публічна організація.

- Наскільки контент Суспільного відрізняється від контенту комерційних мовників?

- Суспільні мовники в Німеччині мають дуже високий рівень інформаційного програмного наповнення. В нас є канал 1 і канал 2, це два суспільні канали загального спрямування. Вони подають інформацію, розваги, спортивні передачі, культурні передачі - це поєднання всього, кількість інформації там значно більша, ніж на приватних каналах. Приватні каналі схильні до розважальних програм і телесеріалів, драм. Ми також показуємо їх, але не в такій кількості. Є різні способи підрахунку, але, на наш погляд, половина нашого програмного наповнення - інформаційне. Це не лише новини, але й політичні ток-шоу, документальні програми, це інформація, яка є ключовим контентом суспільного мовника.

- Як, на вашу думку, рейтинг впливає на діяльність суспільного мовника?

- Це складне питання. З одного боку, вам потрібні рейтинги, щоби вас дивилася велика кількість людей, все населення платить за ваші послуги, тому вам потрібно пропонувати щось для кожної особи. Дуже складно створити програмне наповнення, яке буде привабливим для всіх, але ви повинні спробувати не втратити любові глядача. Бо якщо люди розуміють, що показане вами неважливе для їхнього життя та не задовольняє їхніх очікувань, вони не захочуть вас фінансувати. Тож ви зобов'язані обслуговувати потреби кожного. Це складне завдання. Мій канал - другий. Ми лідери ринку вже близько двох років і ми на диво популярні, однак лише частина цього пов'язана з великою кількістю інформаційних програм - в нас дуже успішні спортивні програми, висвітлення різних спортивних подій, це дорого, але це забезпечує високі рейтинги. Звісно, ми не потураємо популістським смакам, однак намагаємося створювати важливі політичні шоу, які будуть більш привабливими, ніж спортивні програми.

- Отже, ви повинні мати високі рейтинги?

- Так. Нам потрібно враховувати рейтинги. Ми повинні усвідомлювати, чого очікують глядачі, що для них цінне, що їм подобається, але ми не можемо враховувати у своїй сітці мовлення лише смаки мас. Переглянувши нашу сітку, ви побачите, що і в пройм-таймі є велика кількість інформаційних програм.

- Зараз багато людей переходять на інтернет, телевізор дивиться все менше й менше людей. Як ви завойовуєте свою аудиторію?

- Інтернет став дуже важливим каналом розповсюдження нашого контенту. Суспільне мовлення в Німеччині розпочалося з радіо, потім додалося телебачення, а зараз інтернет - це цілком природна третя нога суспільного мовлення. Були часи, коли інтернет був відносно новим і ми вважали його конкурентом. Зараз ми розуміємо, що інтернет - це не окремий засіб масової інформації, це лише окремий канал, і природно, що люди хочуть мати доступ до нього. Не важливо, як ми доставляємо контент до глядачів - через кабель чи інтернет, головне - це контент. Все більше й більше людей використовують інтернет для отримання інформації. Важливо, щоби вироблений нами контент був доступний. Наші програми зараз є в інтернеті. Оскільки змінюються звички людей, ми повинні змінювати нашу пропозицію. Ми повинні прийняти факт, що інтернет - настільки ж нормальне джерело інформації, як телебачення і радіо.

- В нашій країні глядачі звикли, що всі канали належать олігархам і працюють у їхніх інтересах. Як суспільному мовленню в Україні заслужити довіру людей?

- Ви можете здобути довіру лише з часом. Немає ідеального рецепту, як розпочати щось нове. Ви повинні постійно вдосконалюватися й доводити, що інформація, яку ви подаєте, варта довіри, точна, збалансована. Це складно, це виклик. Потрібно створити інструменти перевірки та контролю. Ви маєте забезпечити людям, які дивляться вас, можливість подати скаргу і серйозно їх розглядати.

В Німеччині ми заснували суспільне мовлення з нуля, після Другої світової війни й досвіду диктаторства нацистів. Попередні журналісти, які служили диктатору, дискредитували себе, й нове покоління журналістів прийшло на передову й узяло на себе відповідальність. Із часом вони заслужили довіру.

Так і в Україні. Є різні типи журналістів, із різною мотивацією, з різними політичними поглядами, які працюють пліч о пліч. Основне - ви маєте давали різні погляди, щоби глядачі бачили, що ви не віддаєте перевагу лише одній стороні.

- Чи є у вас система зворотного зв'язку з глядачами?

- У нас дуже формалізована система подачі скарг. Ми маємо ряд вимог до редакційної діяльності - це система правил, яких ми повинні дотримуватися. Якщо глядач має враження, що якийсь сюжет новин суперечить правилам журналістської діяльності, ця людина може написати офіційну скаргу, і тоді телевізійна рада розгляне цю скаргу і передасть її генеральному редактору, який перегляне цей сюжет, перевірить його відповідність правилам. Він буде критично переглянутий і відповідь від головного редактора перейде до правління, яке ще раз розгляне цю скаргу, можливо, залучивши незалежних експертів. Тоді відповідь буде передано глядачам.

Це звичний процес, якого ми дотримуємося, аби кожен мав право подати скаргу і щоб її було розглянуто. Втім, наше правління складається з 77 членів, воно об'єднує різні групи, різні погляди. Кожен із нас повинен дотримуватися ряду етичних правил журналістської діяльності: ми повинні бути чесними, справедливими, не придумувати факти, а говорити правду. Цього ми намагаємося дотримуватися в своїй внутрішній діяльності, й бути максимально прозорими у випадку скарг. Якщо ми втратимо довіру, ми цим самим втратимо глядачів. Довіра - це наш капітал, ми не можемо ним ризикувати.

- Що ви можете сказати про рівень підготовки Першого національного каналу до суспільного мовлення?

- На даний момент ми відвідали лише одне засідання на Першому національному, але Зураб (Аласанія, генеральний директор НТКУ. - Ред.) приїжджав до нас у Німеччину. Судячи з цього, на жаль, обмеженого досвіду, в мене є доволі позитивне відчуття, що керівництво каналу є достатньо професійним, що ці люди розуміються на тому, що вони роблять і до чого прагнуть. Ці люди знають ситуацію не лише в Україні, але і в Європі, розуміються на тому, в якому контексті вони працюють і які моделі використовуються в інших країнах. А також варто додати, що вони справді віддані своїй діяльності           й тому, до чого вони йдуть.

- Ви дивилися «Національні дебати»?

- Так. Ми були присутні в студії. Я можу зазначити високий професіоналізм ведучих. Високий рівень організації, чудовий формат. Також я сподіваюся, що аналогічні позитивні враження були в аудиторії, що глядачі отримали ту інформацію, яка була їм необхідна, враховуючи, що вибори були вже буквально на носі. Такий формат є справді корисним. Я не знаю, чи інші канали мають такий формат дебатів, якщо ні - чудово, що саме суспільний мовник використовує його для користі глядачів. Я бачив не одну подібну передачу в Німеччині, зазвичай вони дуже нудні, однак у побачених мною українських дебатах була спонтанність, іноді навіть жарти, сміх, що покращило моє враження від них.

- Які ваші враження від наших політиків?

- На дебатах, які я бачив, було чотири політика. Судячи з того, що я чув, вони досвідчені, в них доволі високий рівень професіоналізму, вони майже завжди вкладалися у виділені їм хвилини. Вони вміють говорити, з цим у них усе гаразд, але чи будуть вони виконувати свої обіцянки - це вже зовсім інше питання. Буде видно в майбутньому.

Звісно, якщо політик уникає відповіді на запитання, треба або повторити його, або наполягати на відповівді. Якщо політик все ж таки уникає її, гадаю, аудиторія все одно зрозуміє, що якщо він не може відповісти прямо, йому просто нічого відповісти.

Також я дізнався на дебатах, що біженці є джерелом фінансування Рабиновича. Про це я не знав.