Незважаючи на гучні заяви президента Віктора Януковича про створення суспільного мовлення, насправді протягом року процес тихо гальмується.

Фанатка цієї справи Ганна Герман торік розпочала процес створення концепції громадського мовлення, доручивши його робочій групі із суспільних комунікацій Громадської гуманітарної ради при президентові України. Групу очолив Валерій Бебик. В Адміністрації президента запевняли, що концепція переросте в невідкладний законопроект, який до 1 грудня 2010 року буде зареєстрований главою держави в парламенті. У результаті президент чомусь доручив підготувати такий законопроект уряду. Проект написали, але фахівці його розкритикували: за словами пана Бебика, він дуже слабкий і працює на урядову кон’юнктуру.

Втім, як зауважив сам пан Бебик в інтерв’ю «Телекритиці», деякі його колеги, представники громадських організацій, вважають, що він не знається на цьому питанні. Такі звинувачення пролунали, зокрема, під час громадського обговорення концепції суспільного мовлення. Але голова робочої групи зауважує, що залучив до процесу створення концепції СМ фахівців з різних вузів і громадських організацій. І він схвалює рішення АП відправити урядовий законопроект про СМ на експертизу до Ради Європи. За його словами, за домовленістю з Ганною Герман, подальша доля проекту залежатиме саме від цих рекомендацій.

Біографічна довідка:

Валерій Бебик народився 1959 року в с. Великі Бубни Роменського району Сумської області в сім’ї військовослужбовця.

Професор кафедри прикладної політології, комунікацій та паблік рилейшнз, доктор політичних наук (Інститут держави і права НАН України), кандидат психологічних наук (Київський державний університет ім. Тараса Шевченка), інженер-системотехнік (Київський політехнічний інститут).

Працював: головним консультантом прес-служби, заступником заввідділу суспільно-політичного аналізу – завідуючим сектору ситуаційного аналізу управління внутрішньої політики, Адміністрація президента України; директором Інституту менеджменту та бізнесу, першим віце-президентом – ректором, віце-президентом з наукової роботи Міжрегіональної академії управління персоналом; проректором з політичних комунікацій, завкафедри суспільно-політичних наук, глобалістики та соціальних комунікацій Університету «Україна».

Ведучий авторських програм «З глибини тисячоліть» на Першому каналі Українського радіо (щонеділі, 8:30–8:40) та на каналі «Культура» НРКУ (щовівторка, 17:15–17:50). Головний редактор українського наукового журналу «Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації».

Має низку нагород, удостоєний почесних звань, автор кількох десятків книг та наукових праць.

Пане Валерію, які шанси створення в Україні суспільного телеканалу за президента Януковича, на вашу думку?

Шанси, безумовно, є, і бажання у президента є, але ситуація набагато складніша, ніж досі собі уявляли в Адміністрації. Одна справа продекларувати наміри – на догоду західному міжнародному товариству, а інша – реалії медіа-ринку та інтересів великого бізнесу. Тому, безперечно, є складнощі, жорсткий опір і з боку уряду загалом, і Держкомтелерадіо зокрема, який прагне зробити суспільне мовлення під себе.

Ви вже виступали з критикою урядового законопроекту про СМ. Наскільки він відрізняється від концепції, яку схвалила Громадська гуманітарна рада при президенті України?

А він її не враховує. Тобто це зовсім інший законопроект, який готував Держкомтелерадіо, крім того, під конкретних посадових осіб. Тут є питання самозбереження чиновників, через що я й піддавав критиці цей проект. Громадська гуманітарна рада при президенті України зібрала і опрацювала велику кількість різних концепцій. Це була шалена робота, яку в уряді проігнорували. Фактично я можу викреслити зі свого творчого життя три-чотири місяці як мінімум. Але оскільки це було в інтересах суспільства, то я відклав власні справи. Нам вдалося залучити до цієї роботи фахівців з мас-медіа та громадянського суспільства з Університету «Україна», Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, Академії вільної преси та інших, хто знався на цій темі. Вони надали багато матеріалів, які були інтегровані в концепцію Гуманітарної ради.

А потім відбулося наступне: пішло певне блокування на рівні Адміністрації президента. Не надто фатальне, але – достатньо сильне, оскільки там у певних осіб є бізнес-інтереси. Я не маю на увазі Ганну Герман, бо вона фанатка цієї справи. АП чомусь передала наш законопроект, створений на основі концепції, підписаної Віктором Януковичем, в Кабмін, хоча я не розумію, навіщо це було зроблено. Для чого було направлено в Мінфін, я розумію – щоб порахували, яка вартість цього громадського «бізнес-проекту». Але у Мінфіні – фахівці не з бізнес-планів, а з витрачання бюджетних коштів. На цьому рівні і почалося подальше гальмування. Якщо чесно, кабмінівський проект дуже слабкий і працює на урядову кон’юнктуру.

До речі, гендиректор НРКУ Тарас Аврахов під час підготовки концепції пропонував свою допомогу, на відміну від гендиректора НТКУ Єгора Бенкендорфа. Ми ж розуміємо, що це значні кошти, земля, майно, передавальний комплекс. Це ласі шматочки в центрі Києва. Тому тут є великі бізнес-інтереси, які супроводжують весь цей проект.

Назвіть кілька положень кабмінівського проекту, з якими ви абсолютно не згодні.

Я абсолютно не згоден з позицією, що власність фактично буде в руках уряду, і начебто має бути передана в тимчасове користування громадському мовнику. Це абсолютно абсурдно, тому що майно має бути у власності, а не в оперативному управлінні телерадіокомпанії.

Крім того, нас не влаштовує запропонована процедура ліцензування. Нацрада з питань телебачення і радіомовлення стверджує, що суспільний мовник має брати участь у конкурсі на загальних умовах. Але оскільки створення суспільного мовлення – це загально-громадський пріоритет, то парламент має ухвалити закон, який повинен надати ліценції суспільному мовнику поза конкурсом. І коли нам пояснюють, що це неможливо зробити, бо суперечить іншому закону, то тут є дуже простий механізм: просто треба водночас внести відповідні зміни в усі інші закони, які регулюють вказані проблеми.

Третя принципова річ: у проекті фактично відкинута наша ідея народного медіа-університету, яка була закладена в концепції. Зараз освітні програми фактично викинуті з ефіру Національної телекомпанії. Мене не влаштовує, що на каналі йдуть усілякі бої без правил, всілякі суржикомовні савіки шустери . Ну що це за національне мовлення? Це ерзац, зомбування громадськості. Сумнівний рейтинг за будь-якої ціни не повинен бути метою громадського мовлення, яке покликане працювати на випередження і реалізовувати, перш за все, освітньо-виховну функцію мас-медіа. І це не подобається не тільки мені, а й членам робочої групи. Багато людей витратили на створення концепції СМ купу власного часу, і ми не хочемо, щоб тепер наша праця пішла в паровозний свисток.

За версією Кабміну, наглядова рада має складатися з 21 особи: окрім 14 представників громадських організацій, туди ще мають увійти 7 представників уряду. Також урядовці переконані, що голова наглядової ради має звітувати про діяльність НСТУ щороку до 1 березня на засіданні Кабміну, а не інформувати Верховну Раду на пленарному засіданні, як це було передбачено в попередньому варіанті законопроекту. Вам не здається, що таким чином Кабмін хоче контролювати суспільного мовника?

Власне кажучи, я не бачу тут серйозної проблеми. Певною мірою громадське мовлення повинно відображати й точку зору Кабміну – це ж наш національний уряд. На мою думку, в наглядовій раді безумовно повинні бути представники президента, уряду і парламенту, бо ці люди мають бути зв’язківцями із владою, доносити її позицію. Але без сумніву, контрольний пакет голосів має бути за громадськістю. А те, що в урядовому проекті закладена норма, що уряд має затверджувати і вносити зміни до статуту СМ, це неправильно.

Юристи вважають, що члени наглядової ради повинні бути максимально захищені від звільнень, натомість законопроект містить проблемну норму з потенційним відкликанням членів ради. Відповідно до проекту, людину можна заарештувати за підозрою в чомусь, і це може стати підставою для припинення повноважень члена наглядової ради. Чи не варто цю норму прибрати із законопроекту?

Члени наглядової ради – це громадяни України, і згідно з Конституцією вони мають бути захищені так само, як і всі інші. Я проти будь-яких додаткових преференцій будь-кому. Якщо хтось винен, це має бути доведено судом.

Змін зазнала і стаття про джерела фінансування НСТУ. Раніше передбачалося, що НСТУ може отримувати кошти за рахунок державного замовлення. Тепер цьому виду фінансування відводиться не більше 20% загального обсягу (експерти хотіли, щоб держзамовлення виключили взагалі). На вашу думку, чи повинно залишатися держзамовлення на каналі СМ?

Я думаю, повинно, навіть не відкидаю, що 100%. Проблема в тому, щоб фінансування було прописано окремим рядком в держбюджеті. Щоб кошти надходили незалежно від того, хто є прем’єр-міністром чи головою Держкомтелерадіо. Якщо, приміром, передбачено 2 мільярди гривень на роботу телерадіокомпанії, то вони повинні надійти автоматично. Окрім того, уряд не повинен впливати на редакційну і кадрову політику Національної громадської телерадіокомпанії. Держзамовлення не суперечить політиці держави й інтересам громадянського суспільства. Але коли приїжджає зарубіжний церковний діяч, якого піарять на державному каналі, надаючи йому три-чотири години ефіру для того, щоб він розповів, який він рівноапостольний, то я проти цього. І для мене не має значення, чи це рівноапостольний зі Сходу, чи з Заходу, бо ні той, ні інший не відстоюють українську національну ідею, маючи, натомість, свої церковні бізнес-інтереси (які не обкладаються податками). Тому якщо хоче церква, щоб показували в ефірі її літургію, то нехай заплатить за ефір. А якщо треба висвітлити ювілей видатних українців Тараса Шевченка, Антона Чехова чи Петра Чайковського, то тут якраз і стане в нагоді держзамовлення.

Чи підтримувала Громадська гуманітарна рада збереження реклами на СМ? Якщо так, то чому?

Ми підтримували поетапну відмову від реклами. По-перше, ми всі виступали, щоб на каналі СМ не було реклами алкоголю, тютюну, сексу, яка шкодить здоров’ю громадян і розбещує молодь. Але якщо ми одразу припинимо рекламні надходження і ще не буде достатнього і стабільного бюджетного фінансування, то Національна громадська  телерадіокомпанія просто вмре, не розпочавши своєї роботи. Тому ми прописали кілька механізмів поетапного переходу. І безумовно, має бути соціальна реклама, але не така, що «просуває» діяльність якоїсь посадової особи – губернатора чи віце-прем’єра тощо.

Під час обговорення концепції СМ передбачалося, що до системи громадського мовлення ввійдуть і обласні державні ТРК. Хоча регіони виступали активно проти трансформації ОДТРК. На якому етапі вирішено поки що не чіпати обласних державних мовників?

Я від початку виступав за те, щоб регіональні ОДТРК входили до системи суспільного мовлення. Це передбачав і наш перший законопроект, який підготувала робоча група. Але зацікавлені особи наполягали, щоб ми винесли це питання за дужки, бо інакше загальмується весь процес створення СМ. Зараз обласними телерадіокомпаніями керує Держкомтелерадіо, і якщо у нього їх забрати, то чим він керуватиме? Тоді й Держкомтелерадіо не потрібен. Хоча такий орган, безумовно, повинен бути – просто треба знайти йому місце і переглянути функції.

Нам треба повністю переформатувати інформаційний простір, і створення громадського мовлення – це тільки перший крок. Воно має, в першу чергу, виконувати виховну функцію. І коли закидають, що народ не дивитиметься некомерційні проекти, то, вибачте, зробіть так, щоб народ їх дивився! Треба пропагувати здоровий спосіб життя, національні традиції і культуру, державну мову. Тобто я був і є прихильником того, щоб до системи громадського мовлення входили національні телерадіокомпанії і всі обласні ДТРК. Тоді буде цілісна інформаційна політика, а не так: хто в ліс, хто по дрова. Зараз кожна ОДТРК на 100% залежить від губернатора. Якщо до системи СМ входитимуть і регіональні ОДТРК, вони будуть захищені в своїй професійній діяльності, і менше залежатимуть від місцевих царьків.

Згідно з варіантом Кабміну, Національна суспільна телерадіокомпанія України (НСТУ) має бути юридичною особою публічного права. В уряді вважають, що зміни до статуту НСТУ слід вносити, в тому числі, Кабінету Міністрів, а не лише за поданням наглядової ради, як це було в законопроекті, оприлюдненому раніше на сайті Держкомтелерадіо. Що ви з цього приводу скажете?

Я думаю, що треба з чогось стартувати, і це однозначно має бути юридична особа публічного права. І оскільки це юридична особа публічного права, то в неї має бути і власність, якою вона має право розпоряджатися, і статут, а також зміни до нього, що треба  затверджувати тільки наглядовою радою. Адже уряди і президенти міняються, а громадське мовлення має працювати не на конкретну особу чи на частину еліти, а в інтересах усієї громади. Тому мені здається, що термін перебування в наглядовій раді – п′ять років –  недостатній. Треба було закласти сім, щоб не співпадало з парламентськими і президентськими виборами. Інакше кожна нова влада створюватиме наглядову раду громадського мовлення під себе.

Тепер щодо фінансування НСТУ. Норми про абонплату і надходження спеціального збору про рекламу не зможуть працювати без внесення змін до Податкового кодексу, бо це, по суті, обов'язкові платежі на рівні податку. Наскільки готова українська влада внести такі зміни у податкове законодавство? На вашу думку, якими повинні бути основні джерела фінансування СМ?

В Україні держава має бути основним джерелом фінансування СМ. Адже наш народ уже стільки дурили всілякими пірамідами, що у нас не пройде абонплата на громадське мовлення, як, приміром, у Німеччині. Тому потрібен окремий рядок у держбюджеті. Щодо внесення змін до податкового законодавства – я думаю, якщо буде ухвалено закон про суспільне мовлення, то відповідно треба буде внести зміни в низку законів, в тому числі і до Податкового кодексу. Це не складно, треба виписати в одну табличку зміни і пакетом проголосувати.

Чи правильно вчинила Адміністрація президента України, відправивши цей законопроект на експертизу до Ради Європи? Яка вірогідність того, що в Україні будуть враховані зауваження РЄ?

Те, що відправили на експертизу, це нормально. Тому що в Європі є вже напрацьований досвід і реальна практика організації суспільного мовлення. Ніхто не каже, що все, що нам порекомендують, ми маємо стовідсотково врахувати. В кожній державі і кожній міжнародній чи міжурядовій організації є подвійні стандарти. Якщо, наприклад, ЄС визнає так званий перехідний уряд повстанців у Лівії, яких ніхто не обирав, то це блюзнірство й повне ігнорування міжнародного права. Отже, у них там, як кажуть, теж «рильце в пушку». Хоча є, безумовно, й те, чому можна повчитися.   

Ми домовилися з Ганною Герман, що коли прийдуть рекомендації РЄ,  ми зберемося робочою групою і вирішимо, що робити далі. В принципі, робоча група вже висловила свою позицію щодо урядового законопроекту, зазначивши, що він поганий. Якщо такої ж думки будуть і міжнародні експерти, то думаю, що тоді можна буде остаточно поховати урядовий законопроект.

Ще раз хочу наголосити, що жоден член робочої групи не отримує коштів, а робить все на громадських засадах. Більше того, нам Адміністрація президента не оплатила навіть відрядження в Одесу, Донецьк і Львів, коли ми їздили на громадське обговорення концепції суспільного мовлення, отже, ми достатньо незалежні у цій своїй роботі!

Які документи і досвід яких країн враховувала ГГР, розробляючи свою концепцію?

Безліч. Це досвід створення суспільного мовлення і в Німеччині, і в США. Ми зібрали близько 15 різних варіантів концепцій, опрацювали інформацію з різноманітних джерел. Важливо було зрозуміти філософію цього питання. Але ж вона у кожної країни своя, існують різні політичні режими, різні політичні погляди, традиції, культура, різна ментальність людей. І нам треба відпрацювати власну модель СМ, щоб вона служила національним інтересам українського народу. В інформаційному полі України поєднується раціональне (вплив західної культури) та ірраціональне (східної). Якби нам вдалося поєднати це в моделі СМ, вона була б зразковою моделлю для всього світу.

Яким чином члени Громадської гуманітарної ради опрацьовують питання? Які з них плануєте розглядати до кінця року?

Наша робоча група займається питаннями комунікації. Концепція і закон про суспільне мовлення – це наше суперзавдання. Але ми беремо участь у розробці й інших питань, приміром, підготовки з’їзду освітян. Зокрема для мене є важливим освітнє телебачення. Нам треба вчити націю. У вересні Громадська гуманітарна рада заслухає стан підготовки до з’їзду освітян і результати вступної кампанії до вузів.

Коли була створена Гуманітарна рада, ми підготували перелік тем, які, на нашу думку, варто було б розглянути. Це і освітні, і культурні, і релігійні питання.

А член Громадської гуманітарної ради Олена Пінчук (Франчук) брала участь у підготовці концепції СМ?

Ні, вона практично не ходить на засідання Гуманітарної ради, можливо, один раз з’явилася – і все. Але якщо захоче долучитися до нашої робочої групи, ми будемо тільки «за».

Як ви ставитеся до законопроекту про СМ Андрія Шевченка, що  знаходиться на розгляді у Верховній Раді?

Думаю, що цей законопроект недостатньо відпрацьований. Розумію, що Андрію хочеться його ухвалити і заробити на цьому певний політичний капітал. Але я вважаю, що мають бути певні речі, вищі за власні амбіції. Мені, приміром, не важливо, буде моє прізвище в числі розробників законопроекту про СМ чи ні. В мене достатньо своїх книжок, статей, радіопрограм. А для нього, очевидно, принципово, щоб цей законопроект був саме Андрія Шевченка. Амбіції – не головне в парламентській діяльності. Ви розумієте, тут ще є й питання так званого «грантоїдства».

Коли Ганна Герман попросила підготувати концепцію і законопроект про громадське мовлення, на мою адресу посипалися звинувачення у тому, що я не фахівець. Але просив би взяти до уваги, що я не тільки проректор Університету «Україна» та завідувач кафедри, котра опікується питаннями соціальної комунікації. Вже чимало років я є також і професором Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка, маю кілька книг з громадянського суспільства. Зокрема, моя книга «Мас-медіа посткомуністичної України» свого часу була перекладена англійською і є, наприклад, в бібліотеці Конгресу США…

Що ж стосується наїздів на мене як «не фахівця», то все пояснюється дуже просто. Деякі люди брали зарубіжні гранти на розробку законопроекту про СМ в Україні, і їм треба було прозвітувати перед грантодавцями, чому не пройшов їхній законопроект. Але, зрештою, це не принципово. Головне, щоб був остаточний результат!

Чи не вважаєте ви, що Закон «Про судовий збір», підписаний днями президентом, буде одним з механізмів тиску на ЗМІ? Деякі експерти і журналісти переконані, що цей закон знову відкриє шлях багатомільйонним позовам до ЗМІ.

Ви знаєте, у нас багато чого неконституційного. Це, на мою думку, буде інструментом тиску на ЗМІ.

Як ви ставитеся до Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі?

Я не дуже обізнаний з її роботою. Але те, що така комісія повинна  бути, і в ній мають бути авторитети нації, це абсолютно нормально.

За державний кошт?

Так. А чому б ні? Більше того, я впевнений, що голова наглядової ради СМ, заступник і секретар повинні працювати на штатних засадах і мати ранг державних службовців, а в них у підпорядкуванні повинен бути офіс, який має складатися з експертів (журналістів, юристів, працівників освітньо-культурної сфери) та допоміжного технічного персоналу.

Давайте об’єктивно: хто буде слідкувати цілодобово за роботою СМ на громадських засадах? Ніхто. Чим тоді ця наглядова рада відрізнятиметься від нинішньої наглядової ради Першого національного?