Нагадаємо, що до 1 грудня 2010 року Президент України Віктор Янукович обіцяв внести до Верховної Ради закон про суспільне мовлення як невідкладний. Минув майже рік.

Про те, хто і як блокує винесення остаточного варіанту законопроекту «Про Національне суспільне телебачення і радіомовлення»  розповів голова робочої групи із суспільних комунікацій Громадської гуманітарної ради при Президентові України, проректор Університету «Україна», доктор політичних наук, професор Валерій Бебик. 

– Пане Валерію, в попередньому інтерв’ю ви висловили припущення, що проект закону про суспільне мовлення, переданий юристам президентської Адміністрації, не зазнає суттєвих змін і невдовзі його буде внесено президентом до парламенту. Але…

– …Але ми дещо недооцінили апетитів «правлячих олігархічних груп» і «юридичних рейдерів», які представляють їхні інтереси в Адміністрації українського президента.

Вважаю, що варто нагадати історію цього питання. У травні минулого року на прохання президента робоча група із суспільних комунікацій Громадської гуманітарної ради розробила проект «Концепції створення національного суспільного телебачення і радіомовлення». В підготовці цього документу брали участь провідні медіафахівці країни з Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, Університету «Україна», Академії вільної преси, знані журналісти й медіаменеджери, які мали досвід роботи в НТКУ й НРКУ, інших провідних ТРК України.

Після затвердження основ цієї концепції на засіданні Громадської гуманітарної ради 30 червня 2010 року було організовано публічні дискусії в Києві, Львові, Донецьку та Одесі, в яких брали участь не тільки члени робочої групи Олександр Мартиненко, Ольга Червакова, Дмитро Стус, Павло Кутуєв, але й керівник профільного парламентського комітету Андрій Шевченко, керівник сайтів «Телекритика» Наталя Лигачова, представники регіональних телерадіоорганізацій та ін.

За результатами обговорення Концепції на засіданні Громадської гуманітарної ради нашій робочій групі було доручено підготувати відповідний законопроект, який у листопаді 2010 р. було передано до Адміністрації Президента України й оприлюднено на сайтах журналу «Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації» та «Телекритика».

Однак запропонований незалежними експертами законопроект не влаштував чиновників із Кабміну, які фактично вихолостили зміст Концепції, затвердженої президентом, подавши до Адміністрації свій варіант закону «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України».

– І що там було змінено?

– Практично все! Зокрема, з назви закону зникло слово «національне». З тексту проекту закону, підготовленого робочою групою із суспільних комунікацій, зникла й згадка про Народний медіауніверситет, який повинен опікуватися безперервною дистанційною освітою дітей та дорослих, та ін. А це, на думку членів Громадської гуманітарної ради, має бути квінтесенцією суспільного мовлення як такого. Згідно з варіантом Кабміну, Національна суспільна телерадіокомпанія України (НСТУ) має бути юридичною особою публічного права.

В цілому ж зміст проекту закону, запропонованого Громадською гуманітарною радою при Президентові України, було вихолощений і перекручено чиновниками Держкомтелерадіо на основі підходу: «Кабмін засновує, фінансує, контролює».

У результаті через чисельні критичні зауваження вітчизняної та зарубіжної громадськості глава Адміністрації Президента України Сергій Льовочкін був змушений відправити урядовий законопроект на експертизу до Ради Європи.

І після отримання письмової відповіді з Ради Європи та проведення спільного засідання робочої групи із суспільних комунікацій Громадської гуманітарної ради разом з експертом Ради Європи Ів Саломон виявилося, що наші думки збіглися з більшості позицій!

Після цього наша робоча група, взявши за основу урядовий законопроект, доопрацювала його разом із Головним управлінням із гуманітарних і суспільно-політичних питань і передала його до відповідних юридичних служб Адміністрації Президента України.

– Отже, ваша робоча група була права у «творчому змаганні з юристами уряду та президентської Адміністрації»?

– А творчого змагання і не було. Вони просто проігнорували Концепцію створення національного суспільного телебачення і радіомовлення, під якою стоїть підпис Президента України Віктора Януковича.

Зокрема, юристи з так званої групи Андрія Портнова взагалі не захотіли вдосконалювати законопроекту, узгодженого з громадськістю та експертами Ради Європи.

Фактично «рейдери Андрія Портнова» своїми діями блокують закон про суспільне мовлення в Україні.

Вони «тупо» склали таблицю розбіжностей між варіантами законопроектів Громадської гуманітарної ради (підтриманого по суті Радою Європи) та Кабінету Міністрів і написали резюме, що треба обрати варіант Держкомтелерадіо. І ми всі розуміємо, чому вони так написали.

– І чому вони пішли проти позиції президента?

– По-перше, юристи від Андрія Портнова є насправді фахівцями з рейдерства, а не медіаправа. І тому в них просто не вистачає професійних знань, щоб опрацьовувати подібні документи.

По-друге, ми не повинні забувати, що створення в Україні суспільного мовлення суперечить інтересам певних олігархічних груп.

Проблема полягає в тому, що, очевидно, дехто націлився на майновий комплекс Національної радіокомпанії (вул. Хрещатик, 26). Наскільки мені відомо, там дехто був би не проти створити бізнес-центр і готель.

Та й майновий комплекс Національної телекомпанії України (вул. Мельникова, 42) із передавальним центром та величезним шматком землі є привабливим для певних «інвесторів» у національний інформаційний простір. А ще – ліцензії на частоти. І так далі.

Окрім того, в геополітичному контексті декому муляє не тільки потенційна можливість формування національного інформаційного простору (тут нині в нас – прохідний двір), а й сама державність України. Цей чинник, безумовно, теж присутній у мотивації певних працівників президентської Адміністрації, які, по суті, працюють проти Віктора Януковича.

– І яка була ваша реакція на висновки «юридичної групи Портнова»?

– Ми не стали «впиратися рогом». Члени робочої групи врахували чимало зауважень юристів президентської Адміністрації, хоча в їхніх зауваженнях і проходила наскрізна «російська» ідея: «Не пущать!».

Після внесення відповідних змін до урядового варіанту (й тут ми «не стали в позицію»), ми передали остаточний варіант двом знаним професорам-юристам, членам-кореспондентам Національної академії правових наук, які підтвердили нашу правоту. Нині цей законопроект знову передано до Адміністрації Президента України.

Доопрацьований (не офіційний) варіант законопроекту ви можете почитати на сайті українського наукового журналу «Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації».

А як підуть справи далі, наша робоча група і надалі буде інформувати громадськість.