Як улаштоване громадське мовлення у Бельгії

master-tour

Продовжуємо серію статей про громадське телебачення різних держав, попередні статті: Британія, Німеччина, Японія, Нова Зеландія, Швеція.

Телеіндустрія Бельгії  розколота на фламандськомовну і франкомовну частини з невеликим німецькомовним сектором. Тому головну увагу у статті буде приділено першим двом категоріям мовників. Громадське телебачення фламандських бельгійців, VRT, засноване у 1930 році і охоплює найбільшу частку фламандськомовної аудиторії – 32% за даними 2008 року. За ним іде провідний комерційний мовник  VTM (заснований у 1989, частка 21%). Другий громадський канал, Ketnet, яким також управляє  VRT, має 9%, решту ділять нішеві канали, переважно голландського та британського виробництва.

Франкомовну частину ринку очолює комерційний мовник  RTL (заснований у 1989) з 19% аудиторії.  TF-1 (Франція) має 17%, громадське телебачення RTBF (засноване у 1930) – 15%.

Фінансування

У фламандськомовному сегменті сукупний дохід VRT у 2008 році становив 560 мільйонів доларів, з яких 74% - кошти державного ґранту, а решта отримана від реклами. У франкомовному сегменті сукупна виручка RTBF становила 474 мільйони доларів, з яких 82% - з державного ґранту, решта від реклами та спонсорства. Німецькомовний суспільний мовний BRF має порівняно невеликий бюджет у 7,3 мільйони.

Основною формою фінансування для обох сегментів є державні кошти, виділені чинним урядом через «керівний контракт». Такий контракт підписується на 5 років, ним встановлюється рівень фінансування, який залежить від відповідності низці критеріїв. Останні діляться на 4 групи: сервіс (досяжність та релевантність), інновації, кадрова політика та фінансовий менеджмент. Відповідність критеріям встановлюється за щорічними звітами, які представник громадського телебачення презентує в парламенті. 

До запровадження контрактів у 1997 використовувалася система абонплати, її скасували через те, що таке фінансування було визнане з одного боку, достатнім, з іншого – непідзвітним. Від часу імплементації контрактної системи частка аудиторії громадських каналів зросла.

Захист незалежності та підзвітність

У мандатах, які парламент видає громадським каналам, однією з цілей прописано «досягти максимальної кількості глядачів та задовольнити їхні інтереси». Бельгійською специфікою є те, що державні канали змушені конкурувати за увагу не стільки з комерційними, скільки з закордонними.

Є два види зовнішніх буферів між владою Бельгії та її громадським телебаченням. Перший – регулятори, Vlaamse Regulator voor de Media (VRM) для фламандського сегменту і Conseil Superieur de l’Audiovisuel (CSA) для французького. Обидва органи мають на меті контролювати виконання критеріїв, записаних у контрактах. Водночас у них нема законних повноважень втручатися у програмну політику. VRM складається з 5 членів, серед яких, за законом, обов’язково має бути жінка, суддя та три медіапрофесіонали. Призначення робить фламандський уряд, згода парламенту не потрібна. У CSA чотири члени, один з яких призначається урядом і три – нижньою палатою парламенту.

Буфер другого виду – Медійна рада (Sectoral Council for the Media). Це незалежний дорадчий орган, що складається з експертів індустрії та академічних вчених. Його члени також не мають права втручатися у формування програмної політики, лише дають рекомендації уряду щодо того, чи варто імплементувати нові сервіси, пропоновані мовниками. Директорат Медійної ради нараховує 12 осіб, які призначаються чинним урядом на 5 років. Серед їхніх завдань – затвердження керівних контрактів, нагляд за фінансами та призначення Виконавчого комітету з 4 осіб: керуючий директор та три менеджери, відповідальних за медіа, продакшн та загальні питання.

Інтеграція в інтернет

Онлайн-контент VRT фінансується у той самий спосіб, що телебачення і радіо. VRT позиціонує себе як організація, яка перебуває у стадії трансформації між традиційним телерадіомовником та цифровим мовником, що фокусується на радіо, телевізуальних, інтернет- та мобільних додатках. Увесь телеконтент намагаються викладати онлайн. У 2009 фламандський парламент прийняв нормативний акт, яким дав собі повноваження вирішувати долю нових проектів громадського телебачення. Дослідники розглядають його як спосіб уберегти ринок комерційних онлайн-проектів від нечесної конкуренції з боку громадського мовника.

Субсидіювання газет

У 1974 році в країні запровадили систему непрямих субсидій для всіх газет (знижені тарифи пошти, залізничних перевезень та податку на продажі). Для газет із маленькими накладами та невеликими доходами від реклами передбачили прямі субсидії. У 1989 відповідальність за підтримку преси лягла на плечі кожної з двох спільнот окремо. У 1999 фламандський парламент скасував прямі субсидії, залишивши непрямі.

Валлонська громада у 2004 заснувала Центр допомоги друкованим медіа, який фінансується з бюджету окремою статтею та з коштів, отриманих від податків на телерекламу. Його розмір - 7,6 мільйона доларів. Програми включають:

1) підтримку новостворених щоденних газет протягом перших трьох років існування;

2) допомогу газетам, у штаті яких працює абсолютна більшість професійних висококваліфікованих журналістів, з метою «промоції якісної журналістики»;

3) проекти з поширення газет у навчальних закладах задля підвищення загальної медійної грамотності студентів та школярів;

4) фінансування найменш прибуткових газет з метою підтримання різноманіття преси.

Суспільна значимість: новини та знання для громадськості

Дослідники зауважують, що RTBF, за даними моніторингу, пропонує більше новин та довші інформаційні програми, ніж комерційні мовники, які надають перевагу закупленому за кордоном контенту.

Посилання на джерела досліджень шукайте в оригіналі доповіді (англійською) 

comments powered by Disqus