«Громадське. Запоріжжя» почало мовити в 20-х числах грудня 2014-го року. З 23 червня організація отримала свідоцтво реєстрації. Зараз це громадська організація, в якій працюють журналісти. Компанія мовить в інтернеті, а також надає свій контент місцевим каналам, зокрема і Запорізькій філії НТКУ. «Ми робимо акцент саме на проектах, котрих вже 22, вони транслюються чотирма телеканалами. Тобто, ми покриваємо мовленням всю Запорізьку область», – зазначив Тарас.

Керівник «Громадського. Запоріжжя» розповів, що його команда не підпорядковується центральному офісу «Громадське ТБ» і працює за своїми правилами. Більше того, він та його колеги часто незадоволені певними матеріалами «Громадського телебачення» і хочуть підкреслити, що вони є незалежною організацією-партнером, а не філією «головного» офісу.

На думку Тараса Білки, бути журналістом замало. «Громадське. Запоріжжя» прагне не лише висвітлити проблему, але й вирішити її та надати співгромадянам «інструкції», як можна змінити суспільство.

За словами Тараса, місцева влада не може не реагувати на їх діяльність, особливо на розслідування. Кожне третє з них стає підставою для перевірок відповідними органами.

– Тарасе, «Громадське. Запоріжжя» працює вже близько двох років. Розкажіть, чи змінювався ваш проект від часів Майдану і до сьогодні? Як змінювались потреби та очікування людей, і як ви на них реагуєте?

– Так, звичайно. За ці два роки ми пройшли величезну внутрішню трансформацію. Ми не будуємо собі якихось кумирів, а робимо так, як вважаємо за потрібне. Важливо розуміти, що наш колектив – це, насправді, єдиний організм. Всі проблеми ми обговорюємо разом. Що стосується трансформації і очікування людей? Ми дуже змінилися. Аналізуючи запит аудиторії та її потреби ми тільки через півтора роки існування провели нормальну стратегічну сесію. Бачимо до чого треба йти. Ймовірно, скажу крамольну річ, особливо для середовища журналістів, але ми принципово прийняли для себе рішення позиціонуватися не просто як журналісти, а й як активісти. Баланс на цій межі дуже складний, але оскільки ми хочемо реально змінювати місто і країну, то мало просто знімати сюжет про проблему. Треба йти і вирішувати її. І показувати людям, як її можна вирішити. Ми це вже проходили, і це діє.

– Де ви мовите? Чи плануєте отримувати ліцензії?

 – Основна аудиторія в інтернеті, звичайно. Але наразі наші проекти (і це ще одна наша відмінність від інших Громадських, оскільки ми робимо акцент саме на проектах), котрих вже 22, транслюються чотирма телеканалами. Тобто, ми покриваємо мовленням всю Запорізьку область. Але цього нам мало і ми на цьому не зупиняємося.

– Хто зараз працює на каналі?

– Всього 16 людей і кілька волонтерів. Винятково журналістів – 9. Всі місцеві, але проекти знімають не тільки в межах області. Є проекти, що знімаємо і за кордоном.

– Хто визначає редакційну політику? Які у вас відносини «Громадським телебаченням»? Чи має на вас вплив центральний офіс «Громадського»?

– Редакційна політика у нас визначається стратегічно на загальних зборах. У нас в середині колективу повна довіра. Є, звичайно, програмна рада, але важливі рішення приймаємо всі разом, адже колектив не такий вже і великий. Дуже важливо зберегти і цінувати довіру і відкритість. Про відносини з «Громадським телебаченням» зараз сказати складно. Ми самі не розуміємо цього. Частина наших матеріалів транслюють, ставлять на сайт, але стратегічно про співпрацю з нами ніхто до теперішнього моменту не говорив. Днями тільки мають обговорити на зборах з регіональними «Громадськими». Впливу на нас не мають, і мені складно уявити, як би це могло виглядати. Але знаю точно – наразі нема розуміння того, що робити з організаціями-партнерами. А раз не знають що робити, то ми робитимемо самі. Щоб проводити марафони і телемости з іншими «Громадськими» нам дозвіл не потрібен. Скажу більше – ми дедалі частіше незадоволені певними матеріалами і сюжетами «Громадського телебачення». Для нас це репутаційні втрати в першу чергу, адже глядачам не пояснював ніхто крім нас, що «Громадське Телебачення Запоріжжя» – це незалежна партнерська організація, незалежна структура. Нас називають відділенням, філією, а не повноцінним незалежним партнером. От довелося і від брендингу відмовитися, але поки сказати наскільки це подіяло, не можемо. Відповідного дослідження не було. 

– Яким чином фінансується «Громадське. Запоріжжя»? Чи отримуєте ви фінансування від «Громадського», чи подаєтесь окремо на гранти?

– Від «Громадського» є субгрант, але, насправді, це не ключове наше фінансування. Повна картина нашого фінансування була представлена на публічному звіті. Ми запросили і донорів, й інші ЗМІ, й активістів. Відповіли на всі запитання, а іноді вони не зовсім приємні. Наразі звіт викладено на сайті і він у вільному доступі. Ми відкрили всю бухгалтерію всім, хто цікавився. Всі наші гранти, крім вищевказаного субгранту, були подані й отримані окремо, ми самі над цим працюємо.

– Ви запускаєте кампанії файндрайзингу? Як думаєте, чи на часі зараз абонплата?

– Фандрайзинг був неактивним. З кінця весни буде повноцінна потужна кампанія. Ми йдемо за іншим принципом. Треба було рік пропрацювати і показати людям, що ми робимо, і тільки потім говорити про краундфандинг. Абонплата зараз, принаймні, для нас, не на часі, але за два роки ситуація зміниться, і ми це знаємо.

– Опишіть медіаландшафт у Запорізький області? Як ви його оцінюєте?

– Хотів би сказати, що позитивно, але язик не повертається. Якщо говорити про телеканали, а їх 5, то один комунальний (МТМ) і займається висвітленням діяльності місцевої влади (хоча транслюють і наші проекти), один – Запорізька філія НТКУ, один суто рекламний («Голд»), «ТВ-5» по факту належить «Метінвесту» і в бік міського голови слова критики сказати не може, «Алекс» фінансується нардепом, колишнім регіоналом Богуслаєвим. То ж говорити про об’єктивність теж не доводиться. З інтернет-ресурсами все трішки веселіше, насправді. Хоча, без перебільшення, 80 % політично ангажовані.  

– Наталя Гуменюк в інтерв’ю нашому виданню зазначала, що «Громадське. Запоріжжя» розвивається і навіть уже має свою філію? Де саме? Скільки філій ви плануєте ще відкрити?

– Ну, мова не про філію, а про матеріали з районів і кореспондентів. Ми працюємо над розвитком мережі. Є люди, з якими намагаємося співпрацювати у Мелітополі, Токмаку, Енергодарі. Слід розуміти, що нас не влаштовує кореспондент-журналіст – нам потрібна людина, готова влазити в проблему і йти до її вирішення спільно з активістами. На нашу думку, медійний активізм – це ключове в гібридних ЗМІ. Ми цього не цураємося і відкрито про це заявляємо, не прикриваючись стандартами журналістики.

– Чи співпрацюєте ви із Запорізькою філією НТКУ? Чи є у вас спільні проекти?

– Спільних проектів нема, але є час, коли виходять наші програми. Раніше було 2 години на тиждень, зараз тимчасово скорочено до півгодини, але я впевнений, що ми вирішимо цю проблему. Цього часу нам критично мало. Є фідбек з «глибинки». З селищ, де нема інтернету, але люди бачать нашу роботу. Якби до людей дослухалися не тільки ми, то ефіру було б мінімум години 4 на тиждень, хоча і цього замало.

– Чи вноситимете зміни в концепцію мовлення, коли буде юридично створено Суспільне мовлення в Україні? Адже загалом «Громадське» мало займати нішу суспільного мовлення, якого у нас не було і досі немає.

– Так, в Запоріжжі й області ми по суті цю нішу і займаємо. Наші концепції вже продумані. Слід розуміти, що ми підходимо до справи серйозно. Є тижневе планування, але є ще місячне, квартальне і річне. Ми знаємо, що нам робити, але найголовніше – ми знаємо і бачимо результат, до якого йдемо, і для чого це робимо.

– За час існування «Громадське. Запоріжжя», чи допомагала вам місцева влада? Як загалом вони ставляться до «Громадське. Запоріжжя»?

– Скажу так. Перші півроку до нас в ефіри не приходили депутати будь-якого рівня. Взагалі. Восени ж ми стали єдиним відеоресурсом, який пішов на те, щоб створити дебати між кандидатами на посаду міського голови. Від дебатів відмовилася тільки одна людина – теперішній мер. Але він взагалі спілкуватися не вміє, поки що. Тим не менш, я знаю, що і його дістану. Не відвертиться. Іншими словами – є довіра. Це видно. Можливо, справа в підході. Ми позбавлені комплексу провінційності і підіймаємо загальнонаціональні теми. Для прикладу – ефір 28.01.16 в онлайні дивилося 7 тисяч людей. Люди майже з усієї України, а також з Польщі, Білорусі. Ми по коментарях перевіряли. Місцева влада не може не реагувати на нашу діяльність, особливо на розслідування. Кожне третє з них стає підставою для перевірок відповідними органами. Мало хто в місті може дозволити собі бути відчайдушним, жорстким і сміливим. З точки зору журналістики, це не завжди етично. З нашої точки зору – ми відкриваємо людям очі і робимо те, що реально може змінити суспільство.  

– Чи вимірювали ви свої рейтинги, чи важливі вони для вас?

– Безперечно важливі. Всі, хто говорить, що рейтинги неважливі – кривить душею. Скажу більше – щомісяця ми розсилаємо партнерам наші «ньюз-леттер», де показуємо роботу і рейтинги. На полі YouTube ми на першому місці серед ЗМІ в області. Але цікаво те, що Independent Researching Group минулого місяця проводили дослідження. Раніше нас не включали в рейтинги типових телеканалів, бо першочерговим для нас є інтернет. Наразі ж нас поставили на поле, де ми не є гравцем, по суті. Але принципово важливо, що нас включили в ці рейтинги.

Що стосується інтернет-простору, то ми чітко розуміємо і конкурентів, і свої слабкі сторони, але, разом з тим, розуміємо і те, як це виправити.

– Які ваші найуспішніші проекти?

– Для нас питання найуспішніших проектів – предмет дискусій мало не на кожних зборах. Що вважати успішним? Мільйон переглядів і проблему, яка лишилася, чи 300 переглядів і проблему, яка вирішена? Саме тому ми розробили свої індикатори вимірювання успішності проектів. І це не тільки перегляди. Це соціальне значення. Але не примарне, а те, що можна виміряти. Наведу приклади. Після програми «Село-VIE» є реальні інвестори, які зацікавилися конкретним селом і починають там розвивати інфраструктуру для малого бізнесу. Після програми Weekend про садибу Попова ми отримали десятки листів з подякою, бо люди не знали, що в області є фортеці до того ж такі класні. За замірами, після виходу програми кількість туристів збільшилася. Значить, мета досягнута. Ці проекти транслюють і аналогові телеканали, тому перегляди не можуть бути об’єктивними. Але я реаліст, і знаю, що ми не дотягуємо місцями до промоушну проектів.

До «Дебатів» була шалена увага, бо ми єдині, хто їх робив. 

Проект «Волонтери» став першим в Україні повноцінним документальним серіалом про волонтерів. А тепер його буде презентовано як повнометражний фільм за кордоном. Не можу не відзначити і програму, що найкраще показує межу і баланс між активістами і журналістами – «Місто з обмеженими можливостями».

Але стабільні перегляди й інтелектуальний гумор – «Новини з пальця». Багато хто вважає саме цей проект найуспішнішим, але. Повторюся, у нас свої індикатори. Хоча важко заперечити, що цього проекту багато хто чикає.

Втім, є ще один індикатор. Після програми «Місто. Бруд», в місці, яке ми показали, наступного ж тижня було проведено 70 (СІМДЕСЯТ!!!) суботників.

– У вас на сайті є проекти, де лише кілька випусків. Наприклад, про дороги вийшов лише один сюжет. Чому?

– Саме з цього проекту і почався наш досвід і переформатування в медійних активістів. Водії, до речі, досі «штурмують» журналістів у соцмережах. Як виявилося, якщо знати, як діяти, то можна реально вирішувати проблеми. Проблема дороги, про яку йдеться у сюжеті, частково вирішена і деякі ями відремонтовані. Ми, насправді, не планували зупиняти цей проект, але він хаотично виріс у цілі пабліки з інструкціями як боротися з бездоріжжям, що нас радує. І пізніше було вирішено робити подібні «експерименти» в інших сферах. Якщо говорити відверто, то мене дивує, але саме подібні проекти телеканали найчастіше просять дозволу на повтори, хоча дозволу і не треба. Ми відкрили права і безкоштовно надаємо контент усім охочим. На всі проекти.  

– На вашу думку, якого контенту потребують українці і жителі вашої області зокрема?

– Абсолютно впевнений, що людям потрібні не просто журналісти, які приїжджають, знімають сюжет, і забувають про тему до наступного інформаційного приводу. Людям треба «інструкції», як реально можна змінювати суспільство, як діяти, що робити. Ми це знаємо. Знаємо нашу аудиторію – це громадяни, які готові реально діяти, а не тихенько бездієво скиглити. Саме тому ми і формуємо це громадянське суспільство за допомогою громадян. Ми не спостерігачі, не відеографи, ми всередині цього суспільства, і ми діємо.

Діана Поладова

Фото FacebookTarasBilka