Восени 2013-го hromadske.tv стартувало вчасно й вибухово: амбітні цілі, відомі обличчя, а за вісім днів після першого ефіру – сто тисяч користувачів, які одночасно переглядали пряму трансляцію. Протягом трьох місяців активної фази Революції гідності тисячі українців надавали перевагу новому онлайн-телебаченню в порівнянні з класичними каналами. За півтора року ми побачили розвиток проекту, появу регіональних «громадських» і багато нового контенту. Та чи зростає вплив? 

«Громадське» почало мовити на тиждень раніше від запланованої дати – тоді, коли почався Майдан. На хвилі протесту проти режиму поява нового незаангажованого медіа була дуже актуальною. Команда, що його запускала, складалась із популярних журналістів, яких поважали глядачі: аудиторія «зірок» перейшла на «Громадське».

На «Громадському» люди дивились те, чого не могли знайти на старих каналах. Лайвові компоненти «Громадського» - стріми, оперативні прямі включення, коментування у прямому ефірі, близькість до народу й можливість комунікувати з журналістами, - дуже подобались глядачам. Вони могли годинами дивитись прямі трансляції з Майдану та Грушевського, засинати з увімкненим ефіром, боячись пропустити щось важливе. Стрімлячи з планшету, журналіст знищував бар’єр між каналом і глядачем, створюючи ефект присутності. Невдовзі відсутність цих форматів на традиційних телеканалах почала сприйматись як ознака відсталості: глядачі «Громадського» перестали довіряти старому телебаченню.

Викривальні інтерв’ю з представниками тогочасної влади, в яких журналісти дозволяли собі грубощі й навіть непристойні жести, імпонували глядачам, ретранслюючи їхні почуття та ставлення до цих персонажів. Журналісти «Громадського» обрали роль співпричетних активістів із власною позицією, яка повністю збігається з позицією аудиторії щодо Майдану.

Уже тоді засновникам «Громадського» часто доводилось відповідати на запитання «а що далі?»: як розвиватиметься канал по завершенні масових протестів, рупором яких він фактично став. Розлогу відповідь на це питання дав керівник «Громадського» Роман Скрипін під час зустрічі в Українському католицькому університеті: мовляв, канал запустить виробництво різнопланового контенту, який замінить стріми й телемарафони революційної доби.

Майдан завершився, і глядацька активність прогнозовано впала. «Громадське» справді почало виробляти багато нового контенту, однак залишається радше осередком медіаактивізму, аніж впливовим і популярним телеканалом.

Стало зрозумілим, що стрім – улюблений формат висвітлення подій Майдану – можливий лише за умови стабільного зв’язку. Тож коли епіцентр подій перемістився з Києва в поля Донбасу та Криму, стрімити стало технічно неможливо, а відстежувати й коментувати найважливіше в режимі реального часу – дуже важко. Тим часом оперативність традиційних каналів зросла, й аудиторія могла бачити картинку значно кращої якості з тих самих подій, які висвітлювало «Громадське».

Тим часом «Громадське» не поспішало розвиватись із youtube-каналу в повноцінне телебачення чи мультимедійний ресурс. Лише нещодавно канал почав мовити на супутнику, але досі не має чіткої сітки мовлення. Періодично в соціальних мережах редакція публікує анонси окремих трансляцій, та зазвичай, умикаючи «Громадське», глядач не знає, що дивитиметься. Та й чи варто дивитись прямий ефір, якщо можна переглянути потім найцікавіші уривки на youtube?

Часто, ввімкнувши «Громадське», можна натрапити на таку картинку: декілька журналістів за столом читають уголос новини з соціальних мереж і новинних сайтів, виводячи на екран ілюстрації. Таким чином телеканал фактично виконує функцію радіо, переповідаючи глядачам те, що вони можуть прочитати в інтернеті самі.

Формат прямого ефіру, за якого ведучий розмовляв із гостем і водночас зазирав у стрічку фейсбука, був виправданим за часів Майдану: події змінювалися щохвилини, й співрозмовник міг відразу їх пояснювати або коментувати. Згодом це переросло на нехтування гостем: ведучий, сфокусований на стрічці новин, неуважний до гостя й не проявляє зацікавленості в розмові. Наслідком цієї розхристаної манери ведення ефіру не раз ставали невдалі інтерв’ю, в яких журналіст показував відсутність підготовки, надмірну емоційність, недоречні коментарі, ба, навіть хамство.

Попри ексцентричну поведінку в кадрі, цікавість до розмов із політиками в ефірі «Громадського» також послабилась, адже найбільш одіозні представники старої влади виїхали з країни. Колишня опозиція, що стала владою, значно відкритіша: з багатьма її представниками можна поспілкуватися в тих-таки соціальних мережах.

Втративши стабільну цікавість аудиторії до своїх ефірів, «Громадському» вдалося зберегти точкову: зокрема, один із епізодів серіалу Богдана Кутєпова про рятувальну експедицію Зоряна Шкіряка в Катманду набрав 78 тисяч переглядів, а відео про похорон Чечетова спричинило чималий резонанс. Однак проектів, які могли б здобути власну аудиторію та набути популярності як подкасти, в ефірі каналу з’явилось не так багато.

На презентації на початку червня 2013 року – ще до того, як історія підкинула «Громадському» унікальний шанс для розкрутки на старті, -  засновники каналу анонсували контент нового телебачення: «З вересня  має з’явитися як мінімум щоденна інформаційна програма, яка відрізнятиметься неновинною подачею інформації. Вона в собі поєднає різні жанри: ток-шоу, репортажі та новини. Крім того творці hromadske.tv хочуть знімати аналітику, розслідування, соціальні проекти, дитячі та музичні програми. Також вони мають ідею програми, яка б висвітлювала життя в регіонах». У Львові Роман Скрипін навіть показував тизер майбутньої дитячої програми.

З обіцяного втілили програму розслідувань «Слідство.інфо», почали зйомки програми про життя в регіонах RoadShow, запустили тематичні блоки «Громадське. Арт», «Громадське. Крим», «Громадское на русском» і проект документальних фільмів «Громадське.doc». З обіцяним розважальним та пізнавальним контентом не склалося.

Невиконані плани та уповільнення розвитку команда «Громадського» зазвичай пояснює браком ресурсів. Що не завадило Романові Скрипіну у ключовий момент, коли вирішувалась доля суспільного мовлення, звернутись до уряду з вимогою передати ліцензії та майно Київської державної регіональної телерадіокомпанії громадській організації «Громадьскому телебаченню». Пояснюючи вимогу тим, що «…саме «Громадське» на поточний момент є основним суспільним мовником в Україні», «… «Громадське» залишається єдиним успішним прикладом журналістської діяльності, незалежної від будь-яких державних чиновників та олігархів», «…колектив чисельністю близько 50 людей бездоганно виконував свою роботу в інтересах суспільства». Це, на думку команди «Громадського», дає йому право стати суспільним мовником…

Ліцензії «Громадське» не отримало, проте намагається розширити аудиторію за допомогою супутникового мовлення. Споглядаючи на розвиток ресурсу, слід констатувати, що «Громадське» зайшло у кут, із якого мусить виходити негайно: переглядати формат, знаходити аудиторії, обирати фокус і рухатись у чіткому напрямку. Створення десятків регіональних відділень не допоможе, якщо немає стратегії розвитку. Команді необхідно визначитись, для кого і що вони хочуть робити, а головне – самоідентифікуватись. Адже в боротьбі з UA:Перший «Громадське» програє хоча б у самому визначенні «чим є телебачення».

Аудиторія хоче дивитись «Громадське» - не дарма торік пожертвувала на нього понад мільйон гривень. Однак її треба зацікавити тим, чого не можна знайти на класичних телеканалах. Добрим стартом нового напрямку – організації цікавих подій – є «Фестиваль вуличної музики». Варто також залучати глядачів до творення програм, знімати повноцінні документальні фільми, повернутись до ідеї програм для дітей, підлітків і батьків. Адже на українському телебаченні є багато ніш, не заповнених старими каналами. 

Оксана Піддубна, студентка УКУ, для «Суспільного мовлення»