Словенія - країна з невеликим теле- та кіноринком, яка на початку 1990-х років пережила війну, а в 2004 році увійшла до складу ЄС. Перед цим вона привела своє законодавче поле у сфері регулювання аудіовізуального виробництва у відповідність до вимог ЄС і, зокрема, перетворила свого державного мовника на суспільного RTV Slovenia. Наталія Горчак, заступниця директора RTV Slovenia з програмних питань, поділилася своїм досвідом із учасниками круглого столу «Підтримка вітчизняного виробництва аудіовізуальної та кінопродукції», який днями провела Нацрада за підтримки Європейського Союзу та Ради Європи.

Законодавство Словенії забезпечує співфінансування внутрішнього виробництва через Словенський центр кінематографа та через суспільного мовника RTV Slovenia. Цього року Словенський центр кінематографу дає на виробництво фільмів порівняно велику суму коштів - 5 млн євро. Для порівняння: річний бюджет інхаус-продакшна RTV Slovenia -  1,7 млн євро.

Також у Словенії існує квотування ефіру для суспільного та комерційного телебачення. Словенські квоти є жорсткішими, ніж у цілому в ЄС, і це погано: жорстке регулювання помітно ускладнює міжнародну співпрацю.

Ось як, наприклад, виглядають квоти на RTV Slovenia:

Додаткові щоденні вимоги:

Додаткові вимоги до прайм-тайму (18:00-22:00):

Контролює виконання вимог щодо квот на ринку аудіовізуальної продукції та показу реклами на суспільному й комерційному телебаченні Агенція з питань комунікаційних мереж та послуг Республіки Словенія (AKOS). Але на RTV Slovenia також діє сильна система самоконтролю. Стимулом для неї виступають величезні для бюджету мовника розміри штрафів: 3 тис. - 30 тис. євро за порушення правил показу реклами і до 500 тис. євро -  за недотримання ефірних квот.

Не менш жорстким за квотування є й словенське законодавство у сфері захисту авторських прав - країна має настільки складну систему, наскільки це взагалі можливо. Особливо проблемним є використання музики несловенського виробництва, а також відео- та фотоматеріалів несловенського походження. Наприклад, якщо телеканал бажає використати іспанську пісню для зйомок танцю, то повинен попросити на це згоду у правовласника. Звісно, використання цієї пісні має бути оплачено, але прохати дозволу - оце точно зайве. Словенські телевізійники інколи навіть не можуть дати цитату в репортажі: наприклад, якийсь іноземний фільм здобув «Оскар» і редакція хоче показати його фрагмент - потрібно зв'язатися з дистрибутором, щоб отримати дозвіл на це.

Окрема тема - захист дитячого мовлення в Словенії. Увімкнувши телевізор у своєму готельному номері в Києві, я побачила жахливу річ: російський мультфільм із українськими субтитрами. Якщо ви хочете навчити своїх дітей, то, перш за все, знімайте власні мультфільми або робіть дубляж українською мовою. Ніколи не використовуйте субтитрів. Я таким чином вивчила італійську: дивилася в дитинстві італійське ТБ замість словенського і в якийсь момент почала знати італійську краще за словенську.

У Словенії телебачення захищає дітей за допомогою спеціальних позначок перед кожним показом контенту, який є потенційно шкідливим. Також, згідно з законодавством:

З цими обмеженнями також бувають казуси. RTV Slovenia має серіальний слот між 20:00 і 21:00 й одного разу не змогла показати потенційно успішний серіал лише через те, що в ньому забагато сцен насильства, а отже демонструвати його можна лише після 21:00.

В Україні багато національних меншин, і вам може бути цікавий словенський досвід у цьому питанні. Ми маємо італійське телебачення для 17 тис. італійців, які живуть у нашій країні з загальною кількістю населення 2 млн осіб. Ще ми виділяємо кошти на підтримку угорців, яких у нас приблизно 12 тис. жителів, а також на ромів, сербів, хорватів. І я думаю, що ми витрачаємо на них забагато. Моя порада для українців: обережно витрачайте кошти на меншини, оскільки вони не є такими важливими, як титульна нація.

Хорошою системою копродакшну є північноєвропейська Nordvision. Ми зараз думаємо про копродакшн із Хорватією, Австрією, і сподіваюся, що ми втілимо наші плани в життя дуже скоро. Досвід копродакшну є дуже цінним, оскільки дозволяє обмінюватися професіоналами, практиками, підходами до формування системи фінансових заохочень. Податкові стимули є справді важливими для розвитку міжнародного виробництва. Нещодавно я повернулася з «Берлінале», де обговорювала це питання з колегами з інших країн. Дуже цікаво, що якщо держава надає податкові пільги локальним виробникам, то вона тим самим заохочує приходити до країни копродукційні кошти.

Під час війни на Балканах у 1990-х роках Словенія намагалася виробляти якомога більше локального відеопродукту. Спочатку це були ток-шоу, потім ми почали знімати фільми та серіали. Комерційні мовники в той час не усвідомлювали, чому локальне виробництво є таким важливим. Але з часом, протягом останнього десятиліття, вони також прийшли до цього розуміння, оскільки побачили, що контент словенського виробництва має вищі рейтинги. Вони почали виробляти власні ситкоми, а згодом - і драматичні серіали.

Наскільки я знаю, зараз Україна намагається заборонити російські кіно- та телефільми. Мій досвід свідчить, що заборона продукції не є хорошим кроком. У 1992 році серби зняли абсолютно антивоєнний фільм «Ми не янголи». Ми в Словенії показували його під час військового конфлікту, й він мав успіх. Я думаю, що краще не забороняти все поспіль, а здійснювати ретельний відбір, щоб підтримати людей із протилежного боку, які не підтримують думку ворожо налаштованої більшості. Такий підхід допоможе надалі будувати партнерство з сусідами - тому що в будь-якому разі вам потрібно буде жити поруч із ними, вони нікуди не подінуться після закінчення конфлікту.