І жодних тобі Sex & Drugs & Rock & Roll. «Сильна доля» на Суспільному

Першого червня на «UA: Першому» стартував музичний проект «Сильна доля». Для людей із музичною освітою пояснювати, що таке сильна доля, не варто. Ті ж, хто не має відповідного бекграунду, можуть цей термін погуглити, знайшовши в результаті пошуку таке визначення: «Сильна доля — доля такту, на яку припадає акцент».

Назва для музичної програми про українських музикантів більш ніж вдала. Просто тому, що її учасники без жодного посередництва велемовних і велемудрих журналістів самі розповідають про себе. Але головне, що роблять вони це в паузах між виконанням власних пісень. Які, на хвилиночку, звучать у прямому ефірі. Досі такого на «UA: Першому» не практикувалося. І не тому, що колись державний, а нині суспільний мовник зубами тримався за фонограмні концерти, а тому, що не було студійного обладнання, яке би дозволяло зробити повноцінний живий концерт.

Ось що пишуть на сайті каналу, анонсуючи «Сильну долю»: «Музичний продюсер розважального напряму ПАТ “НСТУ” Олександр Стасов щиро радіє, що нарешті має змогу показати глядачеві музикантів високого рівня. “Не секрет, що на державному телебаченні технології зупинилися ще на початку цього століття. До останнього часу більшість концертів у телецентрі “Олівець” знімалися під фонограму, тому поважні артисти відмовлялися брати в них участь, щоб не нашкодити своїй професійній репутації. Через це в ефірі почала панувати тільки “фонограмна” естрада, — каже Олександр Стасов. — Наразі ця епоха позаду, і до проектів уже не державного, а суспільного телеканалу почали повертатися справжні улюбленці публіки, які збирають аншлаги по всій Україні та за її межами”».

Втім, проект «Сильна доля» — це не зовсім живий концерт, адже програма виходить в ефір хоч «із коліс», як підкреслюють на сайті, але все-таки за два тижні після нього. Про що, до речі, теж попереджають її автори на сайті Суспільного. Вочевидь, цей час потрібен задля гармонійного монтажу концертних номерів із монологами музикантів, аби жоден із них не мав би чужорідного вигляду.

Уже перший випуск програми, концерт-автопортрет гурту «Антитіла», показав, що «Сильна доля» створювалася професіоналами-музикантами й телепродюсерами для таких самих профі-глядачів. Останні, ніде правди діти, давно й безнадійно розпещені розкішним саундом, який можна або почути на живому концерті, або ж видобути за допомогою новітніх технологій на будь-якому носії.

Баланс між музичними номерами та монологами учасників, здається, вираховували із секундоміром. Адже за 50 хвилин двох перших концертів-автопортретів жодного разу не виникло бажання перемкнути канал чи, дивлячись їх у мережі, як це робила авторка цих рядків, пересунути курсор.

«Сильна доля» дуже відрізняється від усього, що робили й роблять на українському телебаченні музичні редакції.

Приміром, не так давно на тому ж таки «UA: Першому», але ще не Суспільному, виходила програма Art Club 38.

На телеканалі ZIK музичні потреби глядача намагаються задовольнити в «Гаражі».

А якщо заглибитися в іще давніші пласти телевізійної історії, можна пригадати програму Марії Бурмаки «Музика для дорослих» на давно почилому в бозі телеканалі ТВі.

Не є аж таким величезним ексклюзивом і концерти українських сучасних виконавців у телеефірі. Тут можна згадати й виступи «Океану Ельзи» на «1+1», і унікальний (це без перебільшень) концерт гурту ТНМК спільно з харківським Молодіжним академічним симфонічним оркестром «Слобожанський», трансльований кілька років тому тим-таки «UA: Першим».

У дужках додам: таке враження, що продюсери «Сильної долі» брали приклад саме з цієї трансляції від 2015 року. Адже саме тоді концерт популярної групи змонтували з монологами Фагота й Фоззі. Щоправда, в тій програмі брали участь не лише фронтмени ТНМК, але й їхні шанувальники — публічні особи.

Я вже не кажу про нещодавні трансляції на різних каналах концертів гурту «Антитіла», який став героєм прем'єрного випуску «Сильної долі», чи Марії Бурмаки, ще однієї анонсованої продюсерами Суспільного учасниці нового проекту.

Традиційні телевізійні формати «про сучасну українську музику», де герої зазвичай виступали статистами, трималися й тримаються на ведучих. Тут справа музиканта маленька — грай собі і співай, а в паузах спробуй видати щось розумне у відповідь на запитання журналіста. Інший формат, трансляції концерту, взагалі не вимагає від його учасників жодних коментарів, хіба що на сцені під час спілкування з шанувальниками.

Унікальність «Сильної долі» в тому, що вона поєднала два формати — повноцінний тривалий концерт сучасних українських музикантів і справді інтимні монологи його учасників. Без нав'язливих журналістів-ведучих із їхнім зазвичай досить обмеженим колом запитань, які кочують із видання до видання чи з каналу на канал.

Варто зауважити ще одну засадничу відмінність «Сильної долі» від інших музичних чи навколомузичних програм. Її учасники не говорять на теми особистого життя. Навіть коли його події стали джерелом натхнення для створення безперечного хіта. Якщо вже й ідеться про життєву трагедію героя програми, яка, приміром, спричинила появу пісні «Секрет», то Валерій Харчишин коментує її як розмову з Богом, не заглиблюючись у деталі, адже пообіцяв дружині, що нікому про це не розкаже. Щоправда, редактори програми за допомогою інфографіки повідомляють при цьому — 2007 року фронтмен «Другої ріки» потрапив в автокатастрофу.

Уявити собі, що Тарас Тополя чи Валерій Харчишин розповідали про своє творче сходження чи, навпаки, провали тільки із власної ініціативи, мені дуже складно. Вочевидь, продюсери-автори програми все-таки якось орієнтували її учасників. Принаймні, на те, щоб їхні монологи були максимально щирими, але водночас нікого не образили.

І в результаті шанувальники отримали те, чого й добивалися творці «Сильної долі» — музичну програму без жодних смалених фактів із біографії музикантів, й через це в парадоксальний спосіб максимально наближену до глядача.

Хлопці з гуртів «Антитіла» та «Друга ріка», як і їхні пісні, — фактично антиподи. Хоча би тому, що між Тарасом Тополею та Валерієм Харчишиним величезна різниця у віці.

«Антитіла» — це абсолютний драйв і молодечий виклик запліснявілому світові. «Друга ріка» — виважений і вистражданий досвід. Але попри ці, здавалося б, непоєднувані речі, вони мають дещо спільне. Нехай це прозвучить як нестерпна банальщина, ворогом якої є будь-який адепт «рок-н-рольної» естетики, але все-таки то любов.

Монологи Тараса Тополі та Валерія Харчишина різняться так само, як і їхні пісні. Тарас розповідає про себе, що 2010 року, закінчивши виш МВС, створив гурт і пішов у продюсерський центр. Який, за його словами, не був Карабасом, але й грошей не приносив. Тоді «Антитіла», зрозумівши, що продюсери нічого не дають музикантам, які хочуть розвиватися, пішли від свого «не-Карабаса». Але дуже скоро збагнули — без грошей їм доведеться розбігтися. Коли вже рішення про розпад гурту було ухвалено, Тарасові зателефонувала подруга, яка сказала, що в неї та її друзів для нього є 50 тисяч доларів. Ім'я цієї таємничої подруги фронтмен «Антитіл» не називає.

Те, що, як пишуть у титрах на початку випуску, гурт за час свого існування випустив 5 альбомів, записав 25 кліпів і отримав мільйони переглядів, свідчить: гроші було вкладено правильно, та ще й «відбито». При цьому, каже Тарас Тополя в одному зі своїх монологів, «Антитіла» завжди відмовлялися від участі в політичній агітації. При цьому чудово розуміючи, що на цьому можна було заробити непогані гроші.

Тим часом Валерій Харчишин, розповідаючи про становлення «Другої ріки», каже, що гурту часом доводилося йти на певні компроміси. Він наголошує, що їм ніхто ніколи не допомагав. Саме тому вони занадто вже довго йшли до успіху, часом погоджуючись виконувати відверту попсу, називаючи як приклад хіт «Фурія». Хоча останнє суперечило й суперечить музичним смакам гурту.

Валерій Харчишин буквально приголомшив своїх шанувальників словами, що шлях «Другої ріки» — приклад того, як не найбільш талановиті люди (!) можуть урешті-решт досягти успіху, якщо тяжко працюють над собою. Так, щоби вже тепер вони могли би слухати власні пісні без колишньої відрази, не перемикаючи радіостанцію в машині на іншу частоту або ж телеканали в телевізорі.

Між датами заснування цих гуртів — 14 років («Антитіла» — 2010 рік, «Друга ріка» — 1996-й). Для нашого стрімкого часу це різниця майже в покоління. Але цінності в них, як виявилося завдяки «Сильній долі», однакові. Робити якісну українську музику, не зраджуючи себе, але відкидаючи при цьому класичне Sex & Drugs & Rock & Roll, які лише заважають творчості, — ось що поєднує перших двох учасників нового проекту.

Хоча немає жодної гарантії, що його наступні герої дотримуються таких само пуританських поглядів. Із «Сильною долею» можна бути впевненими лише в одному: сюди запрошують лише самодостатніх і дуже талановитих українських музикантів.

comments powered by Disqus

Автори