osvita.mediasapiens.ua

Зураб Аласанія: "Якщо люди хочуть мати якісне медіа, вони будуть за це платити"

фото - Максим Лісовий

Сайт "Суспільне мовлення" публікує роботи, які увійшли у шорт-ліст номінантів на перемогу. Переможці були оголошені 6 квітня.

Чи має право слухач, читач, глядач на об'єктивну та неупереджену інформацію? І як це право забезпечити? Про це по середах говоримо у програмі «Радіопрес». Сьогодні традиційно по середах говоримо про суспільне мовлення, яке найближчим часом має з'явитися в Україні. Але сьогодні середа особлива. Це останній день року 2014-го, 31 грудня. А тому саме час підбивати підсумки. Зокрема у цій програмі будемо підбивати підсумки, поки що проміжні, розпочатого цього року процесу перетворення державного телерадіомовлення на суспільне. І для такої відповідальної справи в нашій студії дуже відповідальний гість  - генеральний директор Національної телекомпанії України, керівник Робочої групи з розробки суспільного мовлення Зураб Аласанія.

Ну, власне, перше, про що хочу вас запитати і що, вважаю, потрібно обов'язково наголошувати нашим слухачам, які, можливо, не всі нюанси суспільного мовлення розуміють: особисто для вас суспільне мовлення – що це є, яким ви його собі уявляєте?

Ну, якщо особисто для мене, це просто життя. Це моє життя, я зараз це роблю і думаю, що на останок мого життя не буде більш важливої справи, ніж те, що я роблю зараз.

... от що для вас суспільне мовлення і в чому зміст його для вас?

Якщо ми кажемо про всіх, то суспільне мовлення не дуже-то і розуміють люди. А йдеться не про платформу. Для мене і для людей це має бути не телебачення, не радіо, не нові медіа, навіть. Суспільне мовлення – це цінність. Ціннісна річ, яка базується на нових взаємовідносинах, які ми хочемо збудувати. Між людьми і політиками, між політиками і бізнесом, між бізнесом і владою. Інші взаємовідносини. На чому вони будуть базуватися? Те, чого дуже бракує – наприклад, довіри. Почнемо спочатку. Ті самі платформи, про які ми казали. Ми започатковуємо суспільне мовлення, і ми маємо отримати довіру від людей. А після цього вже вони зрозуміють, що ми намагаємось добитись того самого від політиків і від влади. І зв'язувати їх, не будучи залежними ані від кого. Ані від олігархів, ані від владі, ні від кого.

Це прямі зв'язки, які не мають посередника, який може на ці зв'язки вплинути.

Насправді, це і є наша медійна місія. На яку дуже впливає те, хто тебе фінансує. Якщо ти належиш олігарху, він так чи інакше, він буде свої цікавості і інтереси якось запроваджувати.

А сам глядач, слухач наш, що має відчути? Що для нього має змінитися безпосередньо?

Та те, що він буде вірити тому, що йому кажуть. Не просто тупо сприймати «на віру», а переконатися за деякий час, що якщо оці хлопці сказали, вони не мають ані жодної своєї зацікавленості, а просто йому кажуть те, що є, як факт, і він це сприймає. А згодом він буде прислухатися як вже до, не знаю, авторитетів, якщо хочете. Бо він знає, що ми не візьмемо до ефіру будь-кого. Щоб воно було просто гучно, там, розвага якась була – таких ми не будемо брати. Ми будемо шукати сенсів, і от таких людей у нас буде багато.

Це більше відповідальність журналістів?

Та і суспільства не менше. Тому що зараз, що б ми не зробили (ЗМІ і журналісти), що б не зробила влада, що б не зробив хто-небудь взагалі – абсолютна інша людина одразу починає на нього клепати: не довіряємо, не віримо, ти знов крадеш... Оце вже втомило всіх. Я знаю, і країна втомлена, і ми теж. Ми розуміємо, що ми одразу не отримаємо таку довіру. Але нам пора почати будувати країну. Пора вже.

До речі, про недовіру, скажу, що нас періодично телефонують на наші випуски, присвячені суспільному мовленню, і взагалі на радіо українське, на телеканали, які працюють в ефірі, телефонують люди, які, дуже часто відчувається, що не довіряють нинішній позиції журналістів, і не довіряють, в тому числі, тому, що говориться про суспільне мовлення, чи, можливо, не мають повної інформації, і запитують: а що закриють, а що заборонять, а може не буде радіо, а може ще щось?  Тож, власне, що вимкнуть, що закриють, що заборонять? І, зокрема, окрема історія, пов'язана з існуванням обласних телерадіокомпаній, з якими виникало найбільше проблем, І вони, так би мовити, найбільше протестували проти суспільного мовлення.

Ой, Дмитро, я вам скажу зараз от що. Не все можна казати, бо ці речі не дуже публічні, бо це політика, «real politik», як ми це називаємо. Це не дуже приємно, але воно є, відбувається насправді. То от я зараз кажу – те, що вони знають про оці робочі групи і про те, що наша група робить, то, насправді, єдина надія обласних ТРК. Бо те, що відбувається у владі, є точка зору, Існує така точка зору. Як раніше казали, «есть мнение»...

Радянська позиція...

Так... Влада намагається взагалі закрити всі ці обласні ТРК. Просто закрити зараз. А там позиція така – мовляв, ми хочемо просто передати всі ці кошти, які були розраховані на всю систему державного мовлення, на розвиток суспільного, бо воно [державне – ред.] має піти. Єдина надія – на те, що робить оця робоча група. Кожен день мені доводиться там (показує нагору – ред.) розмовляти з ними: «Не займайте, ми переробимо!». Вони кажуть: «Ви намагаєтесь лікувати те, що вже померло. Давайте знесемо, а потім будуйте нове». Облиште! Вони [ОДТРК – ред.] мають працювати і будуть. Не тому, що вони такі хороші. Треба лікувати, це правда. Але це – не вбивати. І, насправді, вони «накатують» на мене. Не розуміючи того, що єдина надія вижити хоч якось – так, скоротитись, оптимізувати все, скоротити витрати теж. Але хоч якось існувати. Я дбаю не тільки про людей, але й про те, що такої системи, якщо ми її зараз зруйнуємо, ми потім не отримаємо ніколи. Ми не відбудуємо таку розгалужену систему. І тому я за це. Хоча я в уряді і у владі маю такий ярличок дещо застарілого чувака, який хоче зберегти те, що потрібно вбити. От така несподіванка серед колег.

Скажу одразу, що серед колег моїх, які дотичні до суспільного мовлення, абсолютно навпаки вас сприймають реформатором.

А знаєте, чому? Тому що уряд не хоче комунікувати з ними. Та й вони ніби-то і не зобов'язані. Вони просто роблять свою справу. А я маю комунікувати. Вони чують те, що вони чують. Найгірше вони чують від мене. Оптимізація для них – це найгірше. Вони ще не знають, що найгірше – це просто капець…

Ну, власне, зрозуміло. Будемо сподіватися. Я знаю, що на робочій групі йшло неодноразове обговорення долі обласного мовлення, і я скажу, що судячи з тих планів, які є, це найкраща доля за все існування обласного мовлення буде. Ну, так мені здається. Власне, якщо говорити про цю робочу групу, яку ви очолюєте: там є дев'ять підгруп за різними напрямками, технічними, фінансовими, організаційними.

…вибачте, Дмитро, уже є десята, законотворча, теж важлива.

О, це теж важливий момент. Власне, якщо коротко – на якому процесі зараз робота цієї групи. І ось було засідання 23-го числа, останнє у цьому році. На якій лінії ви підвели риску і що планувати наступного року?

Я жорстоко налаштований до роботи. Я думаю, що відсотків сорок, не більше, зроблено тієї роботи. На багато питань відповідей нема ще взагалі. Наприклад, взагалі жодної відповіді немає по структурі. Робоча група працює. Я от сьогодні вранці просто криком кричав: «Де ваші результати, хоч які-небудь!». Дайте мені побачити хоча б скелет. А потім ми там, якщо це невірно, ми доробимо. Але немає. Вони кажуть, надайте нам початок, структуру подайте, яку ви опрацюєте в ОДРК, і тоді ми щось дамо. Решта більш-менш, ви знаєте. Найбільш розвинута група – яка бачить, як можуть співпрацювати і обласні ТРК, і радіо, і телебачення. Ці хлопці круті: і радійники, і наші телевізійники круті. Вони таке запропонували, що це підтвердили і експерти європейські. Та ж сама схема, просто у європейців вона коштовніша, так скажімо. Якщо допоможете в цьому, то буде класно. У нас буде у всіх один архів, відкритий для всіх нас, для тисяч людей в країні, тисяч продакшенів. У нас буде один ньюзрум, де можна буде бачити, що роблять колеги і  брати в них все це. І в нас буде один продакшн. І ми кожен для кожного зможемо робити. Це круто.

Пояснюючи нашим слухачам, скажу, що на слові продакшн розуміється все виробництво телерадіопрограм, які є, і це має бути об'єднана система. Ви якраз просто передбачаєте мої запитання. Отож, стосовно техніки і мовлення, як такого. Відомо, що багато в чому техніка, через яку транслюється телевізійна картинка і радіосигнал, вона застаріла, її треба міняти. Лишилися досі, скажімо, для радіо існують старі УКВ-передавачі, які мало хто чує. FM-мовлення доволі мало. Зараз ми тільки от нарешті виграли вперше за багато років конкурс в Нацраді і маємо отримати з нового року велику кількість FM-каналів для Першого каналу переважно. Це все добре. Але на загал якщо говорити, який технічний прогрес має прийти у цю сферу мовлення?

От дивіться. Щойно ви сказали, що ви вперше за багато років виграли ці частоти. Ви думаєте, це про що йдеться? Це теж розраховано на суспільне. Але... Друга частина питання вашого, воно дуже болюче. Ви відповісте, будь-ласка... Те, що хоче уряд. Вони кажуть (і мають рацію): давайте ми закриємо всі ці компанії обласні, і тоді вісімсот двадцять мільйонів отримає суспільне. На національну телекомпанію, на національне радіо, і “Культура” канал ще один. Тобто ми втрьох маємо взяти гроші і обновити, наприклад, всю техніку. Чи ви згодні, Дмитро, з тим, щоб ми закрили обласні і самі настільки піднялися? 

А я проти, і скажу, чому. Тому що я знаю, що одна з найважливіших хвороб всіх, хто працює в центрі Києва журналістів – вони розповідають вісімдесят відсотків інформації про те, що відбувається в центрі Києва. А регіони не розвиваються.

Абсолютно згоден! Тому і я проти такого. А це означає, що ми з вами завтра не отримаємо тієї техніки, про яку ми мріємо.

Поки працюємо на цій. Ця у нас працює.

Це буде означати, що це тривалий процес. Ок, рік, два, три роки, чотири роки, я згоден. Але рушити і ламати систему не треба. Ок, ну, облиште, ми її вилікуємо. І хай краще будуть отакі мікрофони, які зараз є, ніж класні мікрофони, але вбиті всі компанії, які є в областях.

І втрачена команда, яка вміє працювати. Невеличка, але вміє. Ще одне запитання, дуже важливе, воно не пов'язане з суспільним мовленням, але за часом і процесом наклалося. Може, не всі з наших слухачів знають, але телеглядачі мають знати точно, що протягом наступного року в Україні має відбутися процес переходу на цифрове телевізійне мовлення. І аналогове мовлення, тобто традиційні телевізійні приймачі, ті телевізори. які у нас є в квартирах, які працюють від кімнатної антени, працювати перестануть. Це має відбутися протягом літа у всіх областях України. Якось пов'язаний цей процес і враховуєте ви його в тій справі, яку ви робите? 

Да, це просто співпадає по часу. І, ви знаєте, воно, ну, дуже класно. Якщо кожна з обласних телерадіокомпаній зараз розуміє. Бо практично в кожній з областей є така практика, як у нас. Перший національний мовить на частоті, на якій має вісімнадцять годин вісімнадцять хвилин. Решта не наша. Як вона була віддана – це справа часів Кучми. Але в кожній області та сама фігня. В кожній області державна ліцензія віддана частково просто в комерційний канал. Оце ця проблема, яку ми не можемо вирішити багато років уже. Як з радіо-FM-ками. Отак ми не можемо вирішити - [але із суспільним мовленнямред.] вона вирішиться просто водночас.

Автоматично.

Автоматично, ми отримаємо свої ліцензії, вони в нас уже є, цифрові частоти. І ця проблема в нас найважливіша. А решта, думаю, що особливо не відіб'ється. У нас поки що немає тієї самої техніки, про яку ви запитували, щоби і якість сигналу була цифровою.

Ну, відповідно, у більшості наших глядачів телевізійних немає тих апаратів, так званих спеціальних сет-боксів, які мають бути прилаштовані до звичайних телевізорів, щоб можна було дивитися цифрове телебачення. Це проблема, яку ви, до речі, маєте вирішувати.

Скажімо в цифрах, Дмитро. Наскільки я знаю, між трьома і чотирма мільйонами людей, які мають ті самі бокси, про які ви сказали. Решта – не мають.

Тобто це більшість наших глядачів.

Так. Тому в мене є сумніви, що, як ви сказали, влітку наступного року... Вони мають розпочати цей процес десь в червні, і до кінця року він має закінчиться. Але сумніви є. Ок, хай буде шістнадцятий, наприклад.

Ще одне важливе питання, яке вже більше, мабуть, турбує колективи, творчих працівників, але тим не менш це питання пов'язане із власністю, із майном і так далі. В законі про суспільне мовлення, який був прийнятий в квітні, сказано про те, що процес створення Національної суспільної телерадіокомпанії відбувається шляхом реорганізації. Тобто всі попередні існуючі державні структури, у тому числі телекомпанії, радіокомпанії, обласні мовники, там, канал «Культура» і так далі, вони реорганізовуються.  В постанові, яка була прийнята Кабінетом міністрів 7 листопада, така, «революційна» постанова за датою, мова іде про ліквідацію і створення нової структури. Це буде акціонерне товариство. Яка ваша точка зору, на яку сторону? Все зараз поділилось... Буквально все медіа-суспільство поділилося на тих, хто готовий «бити яйце с тупого кінця чи з гострого». 

Та отож, Дмитро. На справді, це не має значення ніякого. Хоча в поправках до закону, які ми вносили декілька днів тому, там – реорганізація, не ліквідація. Ми вирішували з юристами, вони сказали, простіше буде реорганізація. Не тому, що люди проти, не тому. А просто по юридичних процесах це так краще. Не прийняли поки що наші поправки. Бо вчора вночі ви бачили, що там відбувалося. Це ми кажемо з Дмитром про 28 на 29 грудня...

Так, відбувалося прийняття бюджету.

І це важливо, це дуже важливо. Ок, ми ще почекаємо, але ці поправки будуть прийняті, думаю що. Так там немає такого радикалізму, воно в закон вносить поправки з реорганізації. Насправді так або інакше це займе від п'яти до семи місяців. Так чи інакше. Ліквідація чи реорганізація, все одно від п'яти до дев'яти місяців.

У будь-якому випадку головне, щоб це було на користь самому процесу, зрештою.

Дмитро, ось ми сьогодні з вами розмовляємо, і більшість наших з вами друзів і колег по областях, вони чекають, що все, 1 січня вони будуть вбиті. Це абсолютно неправда, так не буде.

Я знаю. Багато людей так вважали, але це хиба. Ще одне запитання, яке теж, скоріше, треба пояснити нашим слухачам. Створення будь-якої великої телерадіокомпанії на ринку, неважливо, ну, принаймні, так треба вважати, це державна, суспільна, комерційна – вона передбачає спеціальне дослідження ринку, слухача, аудиторії майбутньої – маркетингове дослідження, як це називається – яке з'ясовує, що слухач цієї компанії хоче, може, буде - не буде слухати, які в нього побажання і так далі. Перед створенням суспільної національної телерадіокомпанії такі маркетингові дослідження плануються?

Дмитро, от трохи не так. Трішечки не так. Те, що ви кажете, це про ніші. Йдеться про ніші каналів, які розраховані на ту чи іншу нішу. В нас з вами зараз аудиторія – це абсолютно інша річ. Ми з вами не можемо розраховувати на яку-небудь нішу – або, скажімо, вчителів, або молодих, чи старих, не можемо. Наша аудиторія – це вся країна. Дослідження обов'язково будуть. Вони сто раз вже були, і ми отримували з Європи їх дослідження, але вони нам не підходять, ви же знаєте. Це стосується тільки нашої країни. Вона буде унікальною.

Звичайно.

Так. І ми весь наступний рік розраховані на оце. Шістсот тисяч євро Євросоюз готовий нам  виділити от тільки на промо-компанію, на дослідження і на стратегію. От так воно буде. Починаємо?

Власне, я про це. Щоб ми знали і не помилилися, і не забули будь-яку думку, ідею слухача, яка може виникнути.

Дмитре, у нас з вами найскладніша задача, яка тільки є. Жодна компанія в країні такого не вирішувала. Ми з вами для всіх. Як це може бути – навіть ніхто не знає, але ми для всіх.

Так, це дуже складно, але тим не менше. Ще один важливий момент, важливе запитання, пов'язане зі створенням наглядової ради. Це та структура, яка має стати найбільш відмінною структурою у телерадіокомпанії суспільній на відміну від телерадіокомпаній наших радіо і телевізійних, які існують дотепер. Наглядова рада, вона буде створена, і за її створення зараз відповідає Нацрада з питань телебачення і радіомовлення. Вона формує склад Національної ради. Туди увійдуть переважно представники громадських організацій, зараз цей процес відбувається, а також представники фракцій у Верховній Раді. Нещодавно у нас відбувалась конференція міжнародна з запуску суспільного мовлення в Україні, на якій було оприлюднено чимало інформації – як відбувається цей процес. І я зараз собі дозволю видати таку, можливо, суперечливу інформацію, про яку я ніде не розповідав, і ось я хочу прямо тут, зараз вам розповісти про те, що я почув в кулуарах оцієї конференції. Причому я не мав свідків жодних, але вважаю, що про це маю сказати обов'язково. Стояв в коридорі, шукав в своєму планшеті інформацію і тут почув телефонну розмову людини, яка поруч зі мною стояла, і слова, які вона вимовила, мене просто дуже здивували. Розмова відбувалась російською мовою, він сказав так якомусь своєму співрозмовнику, якій був на тому кінці дроту, що, мовляв, нам потрібна своя людина в Національній раді в НСТУ... що таке НСТУ? – так це ж, каже, буде створено суспільне мовлення, ну як, ну телебачення буде, суспільне мовлення буде... Очевидно, на тому кінці дроту хтось був мало проінформований взагалі про це. Цей каже: “...потрібна своя людина. Гроші? Гроші ж, звичайно, будуть!”. От така коротка розмова, яка відбувалася в кулуарах. Все зрозуміло. Ми живемо досі  в нереформованій державі, в якій такі розмови відбуваються протягом двадцяти років. З будь-якої теми, в будь-якому підрозділі, в будь-якій частині суспільного господарства нашого. Яка гарантія, які можливості не допустити такої корупції?

Та чому, Дмитро? Хай, це нормальна розмова.

Чекайте, нормальна! Я підкреслюю принципову річ і кажу про те, що та Наглядова рада, яка має бути, має бути гарантом неупередженості.

Та не буде вона ніяким гарантом, я вас прошу. От я вам зараз кажу, що там буде. Там всі люди – от точно та розмова, яку ви казали – нам потрібна наша людина в Наглядовій Раді. Абсолютно правильно. Бо це верстви населення хочуть, і галузі, не знаю, як сказати навіть – вони хочуть, щоб там була їх людина. Хай вона там буде! Від спорту от, наприклад.

Ну, чому б ні!

Вот! Так ця людина теж могла бути. Я навіть може здогадуюсь, про кого ви кажете. Це люди з вадами. І абсолютно точно їм потрібна там людина. Щоб вони наглядали за нами. І вони... Це не буде дуже правильно. Але ми їх теж будемо виховувати. Перший рік, другий рік... Перший термін, я думаю. Чотири роки. Кожний з цих людей, ну, скільки там їх буде, п'ятнадцять, шістнадцять, може бути, кожний з цих людей буде наглядати за своєю галуззю, щоб вона була якось представлена в суспільному мовленні. Так це ж нормально, хай вони там...

Пане Зурабе, я зрозумів, але давайте я сформулюю запитання тоді по-іншому. Ви, займаючись зараз розробкою суспільного мовлення як такого, чи ви, розуміючи чудово, в якій державі ми живемо, яка же не реформована повністю і  не позбавлена корупції – ви бачите якісь механізми, які нам дозволять суспільне мовлення створити без корупції? Ну, принаймні намагатися це зробити.

Дмитре, друже, ну ще раз, будь ласка, скажіть мені, де в цьому механізмі взагалі є корупція? З чим воно може бути пов'язане? У вас є мікрофон...

Я вам можу стовідсотково сказати, ...

Давайте!

... що величезна кількість наших слухачів і глядачів, які слухають нашу з вами розмову, переконані, що все буде погано, і все одно не буде так, як вони хочуть.

Я знаю.

Тому я, будучи, так би мовити, представником цієї частини слухачів, як би ви не були з цим незгодні...

Дмитро, я не проти вас, я знаю, що ви...

... я намагаюся сформулювати, знаючи, що корупція у нас поки що є, і неподолана! Ми можемо переконувати...

Дмитре, ви можете мені зараз сказати, ти – алкоголік. Ви можете сказати, ти – самолет. Не знаю… бегемот. Що я можу відповісти?! Покажіть мені, просто покажіть – де там корупція, де?!

Ви її там не бачите взагалі?

Вибачте, я навіть не про корупцію... Дмитре, ну, будь ласка, давайте розмовляти. Скажіть, де навіть потенціальні штуки для того, щоби корупціонувати? Що треба зробити зі мною, щоби прийти і сказати, ось тобі чемодан і зроби те-то й те-то. Слухайте, ну ви півроку вже бачите цей Перший національний. Скажіть мені, там «джинса» була? От такі можливості там можуть бути.

О!

Але, чекайте. Це, ну як... Ви прийдете і скажете, влаштуй мою доньку, наприклад.  Я скажу, ок, Дмитре, ведучою! А назавтра кожна людина в країні побачить, що вона не є ведучою, вона погано розмовляє, взагалі не вміє... То де ж тут корупція? Як я можу взяти вашу доньку, якщо вона не вміє? Це ж телебачення! Це ж радіо! Все, що чутно і можна подивитися. В нас це не працює. Можна красти на якихось там поставках і так дальше. Але для цього є наглядова рада. Вона ж на нас не впливає ніяк.

Ось, нарешті. Я, як колишній співробітник Національної телекомпанії України, давній, іще починаючи з того, як вона була державною в цьому приміщенні, чудово знаю, скільки було вкрадено грошей, і можу навіть назвати людей, які відповідали за ці процеси під час закупки телевізійного обладнання для Національної телекомпанії України. В цьому корупцію, принаймні, я знаю стовідсотково.

А знаєте, чому? Тому що вона була державною телерадіокомпанією, там біли гроші державні, а це означає нічиї, і всі крали, як тільки могли. Акціонерна компанія такого не передбачає. Взагалі. Ми у кого вкрадемо? В себе?

Але гроші державні поки що?

Та не будуть, я вам кажу, це ж статутний капітал, Дмитро!

Чекайте, чекайте, переходимо на наступну тему. Зрозуміло. Питання фінансування.  Теж надзвичайно важливе. Поки передбачено, що бюджет нас фінансує протягом найближчих чотирьох років...

Не фінансує. З юридичної точки зору, вони не можуть фінансувати. Держава не може фінансувати акціонерну компанію. Дмитре, ви маєте бути точним.

Ну, перепрошую. Але в бюджеті має бути записано, що 0,2 бюджету...

Це означає, що ці гроші держава вкладає, як статутний капітал, в акціонерну компанію. Все. 

О, це принципове питання.

Абсолютно принципове. Це не є фінансування. Вони вкладають, як статутний капітал. Це інша справа. Вони нас тоді не перевіряють, вони до нас не мають жодного відношення, цей уряд. Має до нас відношення Наглядова рада, яка раз на чотири роки отримує від нас звіт. Це все. Так ми кожен рік  маємо складати його.

Гроші на розвиток, на технології, на оплату технічних каналів мовлення маємо заробляти самі? Чи...

Маємо заробляти самі. На все. Чотири роки ще якось. Якось ще. Ну, як ми працюємо зараз? От точно по тій схемі. А після чотирьох років вони кажуть: «До побачення». І в цих поправках до закону ми ледве змогли дописати можливість, потенційну можливість абонентської платні. От просто зараз.

Це для наших слухачів означає, що якщо протягом чотирьох років ми з вами, телевізійники і радійники, зможемо отримати довіру від нашого слухача і глядача, а він нам повірить і згодиться з тим, що ми працюємо якісно, він має, ну, хоча б частково, фінансувати нашу з вами роботу із власної кишені.

Частково? У нас не буде вже бюджетного фінансування, пам'ятаєте?

Ну, можливо, у нас буде виробництво своїх програм, які можна продавати, і це передбачено, якісь ще інші речі. Я розумію, що це може бути невеличка цифра, але тем не менш...

Ні, це неможливо.

Тобто ми розраховуємо через чотири роки, що ми маємо переконати...

Якщо люди хочуть мати якісне медіа, вони будуть за це платити. Або не будуть, і тоді  вони не отримають його.

Ви чуєте, шановні слухачі, про що ми з вами говоримо, тому, як то кажуть, мотайте на вуса. Ну, і зовсім небагато залишається часу поговорити про дуже важливі речі, пов'язані з телебаченням і радіо. Хочу запитати. По-перше, я знаю, що замість одного телеканалу – Першого національного, буде два у суспільного телемовника.

Це на початку.

Поки два. Але далі вони можуть бути і більше. Але, принаймні, те, що ми говоримо, знаємо, що на робочій групі ваші співрозмовники вже запропонували десь приблизно погляд на те, як ті канали мають працювати. Якщо можна, коротко про це розповісти, це надзвичайно цікаво, мені здається.

Дякую. Це просто одна модель. Я не можу сказати, що я впевнений, що вона так і буде.

Але принаймні.

З.А. - Принаймні, так. Перший національний той, що зараз є Перший національний, він виглядає ніби-то як інформаційний. Не новини, а інформаційний в усьому. Що де відбувається - на ньому відбувається відразу. А Другий канал більш рефлексивний такий. Затягнуті речі. Можна подумати над тим, що зараз відбулося на Першому, але обговорити це можна на Другому. Ток-шоу, концерти. Це все на Другому каналі. Не те, що просто культура, відтермінована рефлексія, отак скажемо. Ну, це просто одна модель. Я зараз запитав...

Я розумію, це може буди інший варіант. Стосовно радіо скажу, що ми маємо в законі прописане існування трьох радіоканалів так само, як ми маємо зараз.

Не менше.

Не менше. Знову ж таки, їх можна збільшувати кількість. Поки не говоримо про більшу. Але очевидною лишається в якості такого, теж інформаційного переважно мовника Перший канал. Національне радіо «Промінь» буде більш молодіжним за своєю аудиторією і за наповненням. Лишається працювати радіо «Культура» в такому форматі. Але є важливі складові елементи у радіо, доля яких теж турбує моїх колег. Одразу скажу, це запитання продиктоване їхніми запитаннями, їхнім поглядом на цю ситуацію – на зміну стосовно фондів українського радіо, які фактично являють собою національний аудіоархів, унікальний, створений здавна, деякі записи ще з 30-х років у нас існують. І величезні, дуже важливі два комплекси технічні: телерадіомовлення, у якому ми зараз знаходимось, на Хрещатику, 26, і Будинок звукозапису на Печерську.  Яка їхня доля?

Ну, яка доля, Дмитре Абсолютно різні речі. Майнові – одне...

Згоден, про майнові, поки про майнові.

Та нічого з ними не станеться, Я б хотів здихатись від деяких речей. Я не про радіо кажу, а про телевізійне, там багато чого зайвого є. Але це робота на роки. Не буде ані завтра, ані в 15-му році цього не буде. Це вирішувати не мені. Це буде вирішувати просто правління з тим, що робити, як краще. Не йдеться про приватизацію, продаж, ну, це просто брєд. Але найголовніше не це, не майно. Це я про фонди. Ви же бачили, Дмитро, ми же на робочих групах задали завдання, перевірили все, аудит провели. І з'ясувалося, друже, що ніяких архівів ніде в обласних телерадіокомпаніях немає. Ви здивовані? 

Ну, про обласні я навіть не дивуюся, а про національні знаю....

А вони, знаєте, як кажуть? Ви ж чули. Мовляв, найкраще, що є взагалі в Україні, це наші 90 років і наші архіви. А коли дійшло до справи, з'ясувалося, що жодних архівів немає. І це просто величезна біда. Якщо так же з'ясується і на радіо, вибачте, то... Я просто чув багато розмов, а коли доходить до справи, виявляється, що нема. Отак от, Дмитро. Легенди і міфи, вибачте. Перевіримо. Якщо вони є, з ними ніхто нічого робити не буде.

Про легенди говорити не будемо. Зрештою, про те, що відбувається зараз з нашим радіомовленням, будемо говорити, я думаю, пізніше, це буде окрема тема нашої наступної розмови.  

Не маємо ми п'ять, ну, дві хвилинки?

Часу у нас залишається зовсім небагато.

Так. Це я просто коли прийшов до Харківської компанії (ХОДТРК – ред.) і дуже розраховував на архів, такий же архів. І вони казали: “П'ять років назад ми спалили. - Що? - Архіви. - Де? - У дворі. -  А не знаю. Вони просто лежали й лежали. А нам немає чим конвертувати. Ми і спалили”. І так, друже, по всій країні. Всі кажуть, в нас є, але ні чорта в них немає. І це дуже просто образливо так. Перше, що ми зробимо – оцифруємо те, що ви маєте, і захоронимо у вас тут, щоб воно зберігалося. От перше, що я хочу. Бо ці легенди і міфи я вже чув, але я в них не вірю.

Принаймні, я знаю, я з цим архівом працював. Дещо цікаве там все ж таки лишається, але це буде окрема тема нашої розмови. Наостанок, зовсім небагато часу, одна остання і коротка відповідь – власне, коли нашому слухачеві і глядачеві очікувати хоч якійсь результат нашої роботи.

В березні вони зможуть побачити. Ми намагались зробити це з 1 березня. Хоча, будь ласка, не йдеться про запуск суспільного мовлення як такого, бо це цінності, так. Але щось показове ми зробимо з 1 березня, розраховуємо на таке. 

І має бути якась назва. Ми називаємо це Національна суспільна телерадіокомпанія, але може бути...

Це юридична назва.

Юридична. Має бути якась назва.

Бренд має бути іншим. Шукайте, будь ласка, і ви для радіо теж. Бо я від вас чекаю.  

 

Ведучий - Дмитро Іванов, журналіст Радіо Промінь 

Програма вийшла в ефірі Радіо Промінь 31.12.2014

 

 

 

comments powered by Disqus