За що я люблю тревел-шоу на телебаченні, то це за їхню здатність перенести нещасних глядачів, які потерпають від зимових холодів, у літню спеку. Канал «UA: Перший», який запустив у листопаді подорожній цикл «Баклани на Балкани» з Геннадієм Попенком, саме цим і тішить. Умикаєш телевізор і замість рідних безрадісних краєвидів бачиш випалені нещадним сонцем простори Південної Європи. Своїми «Бакланами на Балканах» «UA: Перший» закрив одну з важливих позицій суспільного мовника, який, погодьмося, неможливо уявити без програм про подорожі. Але «Баклани на Балкани» все-таки суттєво відрізняються від своїх численних братів-сестер-батьків-дочок на комерційних каналах. Так, тут теж є спонсор, без якого не можуть собі дозволити подорожі на край світу найбагатші канали. Куди вже пнутися без нього каналу, де багато хто працює на волонтерських засадах. Геннадій Попенко не став винятком, судячи з інтерв'ю для «Детектора медіа». Невеличкий витяг із цього матеріалу:

– «UA: Перший» одразу погодився показати в ефірі «Бакланів на Балканах»?

– Я штатний працівник «UA: Першого». Запропонував усе зробити сам, лише б дали ефір, більше нічого не треба. Ті гроші, які я заробляю на «UA: Першому», не рятують і не допомагають. Я можу там не працювати й почуватися так само. Та працюю, бо мені цікаво. Цей телеканал може стати українським ВВС. Коли ми приїжджали кудись і казали, що з українського загальнонаціонального телебачення це як ВВС, але українського формату, перед нами одразу відчинялися всі двері. Мені хочеться, щоб цей канал став таким.

Проте команда Геннадія Попенка у складі п'ятьох людей примудрилася зробити унікальне для українського телебачення тревел-шоу. Бо за двадцять днів примудрилася об'їхати кілька країн на Балканському півострові, оминаючи знайомі до оскомини туристичні місця в Болгарії, Греції, Молдові, Албанії й навіть невизнаній Придністровській Молдовській республіці.

Назва цього проекту надзвичайно вдало відбиває його суть і настрій. Хоча Геннадій Попенко на початку кожного випуску цілих дві хвилини старанно пояснює, що «бакланами» він назвав свою команду через схожість свого мотоцикла на профіль цього птаха, кожному з українців, які розуміються чи вдають, що розуміються, на так званій фені, зрозуміло: в це слово закладено ще й значення, яке в нього вкладають знавці жаргону. Тобто недосвідчений злодій або хуліган. Ключове слово тут — «недосвідчений». Не знаю, чи саме це значення мали на увазі автори програми, добираючи назву, яка би заграла суголосністю й водночас моментально застрягала в пам'яті. Та розрахунок себе виправдав, і «Баклани на Балкани» прозвучали дуже свіжо й яскраво. За двадцять днів через усі Балкани — це все одно що «за 80 днів навколо світу». Принаймні, амбіції в команди «Бакланів» десь такі самі, як у героїв Жуля Верна. Та й пригод у них не менше, особливо тих, які виникають через цейтнот і непередбачувані колізії.

Взявшися долати простори Південної Європи на мотоциклі й авто, команда Геннадія Попенка демонструє охочим — подорожувати можна й треба не за допомогою турагенцій, які намагаються здерти з туриста якомога більше грошей, нав'язуючи п'ятизіркові готелі, а вперто й нахабно долаючи перепони в пошуках нетривіальних місцин.

Якщо, звісно, дуже захочеться подивитися чужі краї. А вони виявляються геть не чужими, а просто малознайомими. Як та ж таки Молдова. Найближчий сусід України постає як для подорожніх із команди «Бакланів на Балкани», так і для глядачів справжнісінькою terra incognita. Те ж саме можна сказати про Румунію. Стереотипи, нав'язані старшому поколінню ще «совком», при ближчому знайомстві з місцевими мешканцями подеколи частково підтверджуються. Скажімо, коли команду «Бакланів» дурять на кілька євро за поромну переправу в Румунії. Або ж коли молдовани, до яких звернулися учасники «Бакланів на Балкани» з запитанням, як проїхати, куди їм треба, виявляються з самого ранку напідпитку. Так, вони вживають місцеве вино з самого ранку, але все-таки вказують потрібний напрямок. Ба більше — коли команда повертає не туди, куди її направили, ці добрі люди наздоганяють і показують правильну дорогу. Та ще й розповідають абсолютно дивовижну байку, коротко переказану Геннадієм Попенком. Буцімто перед їхнім приїздом обійстя цього надзвичайно люб'язного молдовського господаря спалили вболівальники збірної Португалії під час фінального матчу на Євро-2016. На що сестра дружини Геннадія Попенка, Настя Алексєєва, знизує плечима, дивуючись, із якого доброго чи недоброго дива португальці припхалися в Молдову, щоби влаштувати тут міжнародний «махач».

Під час подорожі Молдовою дуже дається взнаки шалена закоріненість у «спільні цінності» колись однієї великої держави. Скажімо, коли «Баклани» переправляються на молдовський берег річки Дністер із українського селища, плавзасіб, на якому вони долають водний простір, важко назвати поромом. Принаймні, він не йде в жодне порівняння з сучасним транспортним засобом уже на території Румунії. Примітивна лебідка, трос якої стерновий (чи як там зветься дядько, що перевозить стражденних із берега на берег) перебирає ногами, — це якийсь привіт із глибокого минулого. Куди, до речі, так прагнуть повернутися окремі громадяни України старшого віку. «Баклани на Балкани» корисні ще й цим, показуючи «блиск і злидні» колишнього Союзу в Молдові та Придністров'ї. Про останнє, до речі, українці взагалі мало що знають, за винятком хіба що факту існування невизнаної Придністровської республіки. Та ще того, що саме за лекалами її створення та існування «русскій мір» намагається заморозити ОРДЛО під дикими назвами «ДНР» та «ЛНР».

«Баклани на Балкани» таки проникають (до речі, без жодних проблем) на територію «маленької, але гордої Придністровської республіки», маючи на меті побувати в Бендерах. Місті, де скінчив свої дні Іван Мазепа після поразки від Петра Першого свого союзника, шведського короля Карла XII, під Полтавою. І де наступний гетьман, Пилип Орлик, починав писати першу Конституцію України. Відвідини «Бакланами» стародавньої османської фортеці в Бендерах теж показові щодо прощання з совковим минулим. Хоча Геннадій Попенко півроку провів в інтернеті в пошуках саме нетуристичних місць для подорожі, відсутність туристів на території такого ласого для будь-якого європейського туроператора об'єкта, як грандіозна фортеця в благословенних теплих краях, вражає. Туристів тут немає через те, що це Придністров'я, невизнана «республіка», уламок Радянського Союзу. Наші «Баклани» знайшли на цій території ще одну пам'ятку, чи не найвизначнішу від часів холодної війни — стратегічний бункер для командування військ Варшавського договору. Будівництво якого розпочали в середині 80-х, але через розпад СРСР так і не завершили. І де, знову ж таки, немає допитливого люду. Бо сюди жоден турист, за винятком хіба що таких нарваних, як друзі Геннадія Попенка на чолі з головним «бакланом», не поїде.

Саме про кричущу різницю між європейськими та суворо радянськими «нетуристичними місцями» свідчить ця подорож до Придністров'я (куди, до речі, наших подорожніх, попри всі побоювання, пустили без проблем). Але рівень контрасту між законсервованим «совком» і цивілізацією показує приклад Албанії. Колись (і не так давно) тоталітарної країни. Тут нині — суперкомфортні дороги, що їх проклали італійці. І переважно для того, щоб італійські туристи мали змогу їздити до сусідньої Албанії відпочивати за смішні гроші, підкреслює Геннадій Попенко. Хоча місцеві, відчувши себе частиною європейської цивілізації, правлять за пакетик трав'яного чаю кілька євро. Ич, геть розперезалися, побачивши перед собою туриста. Тут іще й коні на дорозі з'являються. Вони чомусь теліпаються за знімальною групою саме в той момент, коли головний «баклан» намагається зрозуміти, що саме хоче йому сказати продавчиня цього трав'яного збору. Геннадій Попенко, коментуючи подорож своїх «бакланів», дуже часто вживає зворот «як каже інтернет...». Це й не дивно, адже більшість своїх знань про майбутній маршрут, як уже було сказано, ведучий почерпнув саме з мережі. Але часто-густо те, що каже інтернет, не збігається з реальністю. Приміром, у мережі пишуть, що температура води в албанському озері під назвою Блакитне Око становить +14. Та коли змучені дорогою й спекою мандрівники йдуть сюди в надії освіжитися, вони бачать там купу людей у купальниках, які геть не збираються купатися в джерельній воді. Просто тому, що табличка біля водойми попереджає відчайдухів — температура води +10. Насправді вода виявляється мало не крижаною, в чому й зізнається Геннадій Попенко, ледве виринувши з цієї купелі.

А ще завдяки тривалим серфінгам у мережі «Баклани на Балкани» плутаються в дорогах, які часто-густо не відповідають реальним напрямкам. Та, можливо, саме в цьому — цимес подорожі для глядачів, які захочуть повторити подвиг авторів програми «Баклани на Балкани». Байдуже, що їхня тяжка дорога супроводжувалася травмами та форс-мажорами — коли Геннадій Попенко, не виспавшись після грязьових ванн, де він із двома друзями позував голими, хоч і замазаними лікувальною грязюкою, закуняв за кермом мотоцикла й відтак отримав травму правої ноги; втратою камери гоу-про, яка злетіла з «моцика» Попенка, та її поверненням без жодного ушкодження; пошуками загублених накопичувачів інформації.

Проект «Баклани на Балкани» на «UA: Першому» триває. І, можливо, він спонукає до подорожей людей, які досі ніколи не збиралися порівнювати своє життя з тим, що в «нетуристичних» місцях Європи. Хоча це давно варто зробити, якщо ви маєте мотоцикл чи авто. Ну й нікому не завадила би Шенгенська віза. Бо з того, наскільки просто перетинали кордони учасники команди «Баклани на Балкани», можна було зрозуміти: з візами вони проблем не мали.

Фото зі сторінки «Баклани на Балкани» у Facebook