Реалістичність цих планів, їхні сильні та слабкі сторони медіаексперти й журналісти обговорили під час круглого столу, організованого «Телекритикою» та ініціативною групою «Спільнобачення» 16 жовтня.

Сам проект презентували ще у травні. Відтоді він обзавівся власним сайтом, почав транслювати заходи прес-клубу НМПУ та НСЖУ, висвітлював події мистецького фестивалю «ГогольFest». А за кілька тижнів команда обіцяє запустити регулярні відеоанонси мистецьких подій Києва та робити репортажі звіти.

Наразі над проектом працює близько 20 осіб. З’явилися перші волонтери з інших міст – Львова, Сум, Чернігова, Харкова. Переважно це програмісти, які дистанційно працюють над майбутнім сайтом «Спільнобачення». А за задумом це має бути достатньо складна мультимедійна інтерактивна інтернет-платформа, яка стане майданчиком для трьох підпроектів «Спільнобачення» – власне телебачення, контент-агенції та ініціативних груп, що займатимуться вирішенням піднятих журналістами проекту проблем.

Саме останній напрямок діяльності команда інтернет-ТБ називає пріоритетним. Вони хочуть не лише інформувати про події та аналізувати їх, не лише виявляти проблеми, але й розв’язувати їх. Ідеться й про локальні проблеми, які стосуються окремих громадян, і про національні – пов’язані із законотворчістю або стратегічними для розвитку України питаннями.

Цим займатиметься окремий підрозділ проекту – SPILNO.DIYA. До його складу окрім журналістів і редакторів увійдуть аналітики, юристи та експерти різних галузей. Вони всебічно вивчатимуть проблему, залучатимуть до її обговорення всі зацікавлені сторони, готуватимуть документи для інстанцій, які можуть допомогти з вирішенням.

Пілотним прикладом роботи SPILNO.DIYA є ініційоване «Спільнобаченням» експертне обговорення проблеми законодавчої неврегульованості обігу зброї в Україні. Наступний крок – розробка законопроекту, авторами якого виступить сама громадськість та експерти. Робота над документом буде вестися на інтернет-ресурсі, що працює за принципом Wiki – кожен може його редагувати під наглядом модераторів.

Своєю глобальною місією «Спільнобачення» називає трансформацію країни зусиллями самих громадян. Саме ж «Спільнобачення» в цьому процесі має виступити медіаплатформою, яка об’єднає активних, ініціативних громадян і, що важливіше, надасть їм допомогу та інструменти для здійснення цих змін.

Такі масштабні плани й багатошарові проекти викликали чи не найбільше питань під час круглого столу. Діана Дуцик, головний редактор видання Mediasapiens, у зв’язку з цим зауважила:

«Мене насторожує, що ваш проект змінює роль медіа. Тут є певна тонка грань, яку варто не переходити. Я розумію, що ми хочемо не тільки інформувати, ми хочемо змінювати світ. Але звідки ми знаємо, що змінимо його на краще».

Насторожила «революційність» проекту і телеведучого Андрія Куликова:

«Цікава концепція. Хоча мене насторожує її революційність… У вас, мені здається, проглядає бажання створити колективного пропагандиста і колективного організатора… Але цікаво. Думаю, як ті, хто самоорганізується, самоініціюється, ви знайшли спосіб дещо запропонувати. Тепер спробуйте запропонувати це у дохідливіший, тобто зрозуміліший спосіб… Тоді буде більше грошей», – порадив він.

І додав, що справа піде швидше, коли «Спільнобачення» презентує перші справжні телепрограми. Тоді і глядачі, й спонсори матимуть чіткіше уявлення про проект.

Виникли питання також щодо формату «Спільнобачення» як медіаплатформи. За задумом це має бути максимально інтерактивний ресурс із можливістю створення й публікації користувачами власного різнопланового контенту. Однак, як зазначив Дмитро Комаров, прес-секретар «Гром.TV», ці можливості в людей уже є, і надає їх власне інтернет:

«Все те, що ви описали, можна назвати одним словом – інтернет. Youtube, блоги, соціальні мережі. Навіщо ви хочете створити ще один інтернет?».

У цьому ж ключі висловився медіаексперт Сергій Дацюк, який запитав, що має спонукати людей опублікувати матеріал на поки ще не розкрученому сайті «Спільнобачення» замість того, аби викласти його в соціальних мережах, де вони вже мають чималу аудиторію. 

«Якщо вас цікавить, щоб люди вас просто прочитали, тоді, звісно, ми вам не потрібні. Якщо ви зацікавлені щось змінити, щоб ваші думки отримали матеріальну форму, то, напевне, вам замало просто опублікувати їх в інтернеті», – відповів на це маркетолог Дмитро Левицький, один із членів ініціативної групи «Спільнобачення».

Його слова доповнила продюсер Ліна Клебанова:

«Інтернет – це не ціль. Інтернет – це спосіб. Інтернет – це те, де всі ми живемо. Ми всі живемо в тій штуці, яка називається Facebook. Якщо говорити простими словами, то давайте створимо фейсбук у форматі телебачення. Та тусівка, де збираються друзі, де говорять про цікаві для них речі в цікавій для них формі… Але давайте спробуємо перевести це з просто спілкування і приємного проведення часу в площину дії».

Власне, «Спільнобачення» має стати тим майданчиком, який допоможе бути почутими людям, що не є публічними, що не мають можливості донести їхню проблему до громадськості і привернути до неї увагу. Саме тому 40–50% контенту інтернет-ТБ складатиме аматорське відео, решту – професійні матеріали.

«Коли ви запрошуєте не брендові особистості і вони дають продукт, який ніхто не дивиться, то ви можете дуже довго лишатися каналом, який ніхто не дивиться», – прокоментував це Сергій Дацюк.

На що отримав відповідь, що, по-перше, надіслана користувачами інформація буде ретельно перевірятися, для ефіру будуть відбирати лише найбільш важливе і актуальне, і насамкінець – аматорські матеріали будуть доопрацьовані професіоналами.

Щодо аудиторії, то якщо «Спільнобачення» доведе, що реально вирішує проблеми, показує те, що не потрапляє на комерційні канали, то це викликатиме до нього довіру і цікавість глядачів, – переконана його команда.

Ядром цільової аудиторії «Спільнобачення» є активні громадяни, а це близько 4% населення України. До кінця 2014 року громадське інтернет-ТБ планує охопити 1 млн аудиторії, мати 70 тис. абонентів – тих, хто платитиме за розширений доступ до можливостей сайту по 1 грн. на день. За підрахунками, це дозволить проекту вийти на самоокупність.

Однак такі цільові показники й сподівання на абонентську плату викликали скепсис у експертів, бо ж поки в Україні немає жодного прикладу проекту, який зміг би існувати завдяки абонплаті.

«Ми переконані, що є достатньо людей, які зацікавлені у створенні контенту. Тих, хто хоче бути співучасником у створенні передач», – пояснив Дмитро Левицький, і уточнив, що лише абоненти зможуть брати в цьому участь, решта – тільки переглядати контент.

Були також питання й щодо мотивації Партнерів – людей, які мають долучитися до фінансування проекту і щорічний внесок для яких складатиме 40 тисяч гривень. Що має спонукати їх вкладати свої гроші у «Спільнобачення».

«Ми розраховуємо на середній бізнес. Люди, які не можуть собі дозволити власний канал, але розуміють силу і значення медіа. Ми пропонуємо їм спільне керування спільним каналом. У випадку, якщо в них щось трапиться, це, можливо, єдиний спосіб сповістити про ситуацію», – сказав пан Левицький.

Ще одним джерелом прибутку буде проект «Спільнокошт» – голосування за пілоти програм, які варто запустити в ефір, шляхом пожертвування коштів на їх створення.

Врешті, експерти зійшлися на тому, що критикувати проект ще до того, як він представить перший повноцінний контент – дещо передчасно. Разом із тим, погодилися, що «Спільнобачення» пропонує нові для української журналістики підходи, дієвість яких можна буде оцінити опісля втілення бодай частини задуманого на практиці.

Нагадуємо, детально про концепцію «Спільнобачення» ми писали в попередніх матеріалах. Ознайомитися з нею можна тут.