Нещодавно Верховна Рада ухвалила закон «Про створення системи суспільного телебачення і радіомовлення України», яким передбачається повністю передати під суспільне мовлення всю виробничо-технічну базу Національних теле- і радіокомпаній України, яка є державною власністю і створена на кошти народу України. Закон був відхилений Президентом «як такий, що суперечить Конституції України і не відповідає завданням розвитку інформаційної сфери держави на демократичних засадах». Адже, згідно з діючим законодавством, Суспільне телерадіомовлення має існувати поряд, а не замість національних теле- і радіокомпаній. Усі вони є і мають залишатися рівноправними складовими системи національного телебачення і радіомовлення. Є й інші аргументи проти запровадження Суспільного ТБ і радіо у запропонованій Верховною Радою формі, хоча слід зауважити, що сама ідея залишається актуальною та перспективною.
 

Історія виникнення та реалізації ідеї створення в Україні системи суспільного (або громадського) мовлення, що триває з 1995 року, свідчить про її надзвичайну заполітизованість. Про Суспільне ТБ згадують, переважно, на піках політичної активності у передвиборні періоди. Не надто багатьом питанням Верховна Рада приділяла стільки уваги протягом кількох років поспіль. Кожного разу Суспільне ТБ ставало об’єктом бурхливих політичних пристрастей та надзвичайної активності зацікавлених осіб. Один з головних інструментів демократії, що мав би слугувати передусім забезпеченню потреб суспільства в отриманні об’єктивної та неупередженої інформації на високому інтелектуальному та культурному рівні, наполегливо намагаються перетворити на механізм підвищення політичного впливу на електорат та засіб зміцнення власного медіа-бізнесу. Отже, питання полягає у тому, яким чином запровадити прогресивну систему національного телерадіомовлення за нинішніх політичних та економічних умов так, щоб уникнути вад перехідного періоду і забезпечити виконання усіх суспільно-важливих завдань, що нині покладено на державне телебачення і радіо.

За фаховою необхідністю я з групою українських телевізійників сім років тому предметно займався вивченням цієї форми мовлення. Не буде великим перебільшенням сказати, що ми одними з перших занесли, так би мовити, «бацилу» суспільного мовлення в Україну. Зокрема, нами був відзнятий 5-серійний фільм про систему суспільного телебачення в США, який отримав гучний резонанс у суспільстві. Що ж це таке, як ідея суспільного мовлення реалізована у світі і як її намагаються реалізувати у нас?

Суспільне мовлення виникло у Сполучених Штатах Америки ще у 50-х роках як форма некомерційного мовлення. Термін «некомерційне мовлення» означає, що воно не ставить за мету своєї діяльності отримання прибутку, а діє для задоволення освітніх, культурних, духовних інтересів широких верств населення. Джерелами для його існування є абонплата, кошти спонсорів і різноманітних фондів, а не реклама. Слід додати, що суспільні канали незаангажовано висвітлюють політичну ситуацію в країні, не беруть участі у PR-акціях під час виборів. У такі періоди йому притаманні узагальнюючі висновки в коментарях аналітиків і не більше того.

Виникнення суспільного ТБ було зумовлене реакцією достатньо заможних членів суспільства на занадто високу комерціалізацію діяльності електронних ЗМІ. Ці настрої знайшли підтримку у впливових бізнесових кіл, які заради високих принципів, а не прибутків, почали спонсорувати некомерційні проекти, чому не в останню чергу сприяли податкові преференції для спонсорів. Слід зазначити, що для формування подібних настроїв країнам, де була започаткована зазначена форма мовлення, довелося пройти певний шлях, забезпечивши переважній більшості населення достатньо високий рівень життя. Звертає на себе увагу така особливість. Ніде у розвинутих країнах суспільне телебачення не запроваджувалося спеціальним законом. Та для цього і не було підстав. Адже виникнення його зумовлене ініціативою членів суспільства, а не органів влади. А для початку будь-якої незабороненої діяльності достатньо загального законодавства.

Головною продукцією суспільного мовлення, принаймні на початковому етапі існування, були навчальні програми для школярів, а також для дорослих. Зараз суспільне телебачення має навіть ширший тематичний спектр, ніж той, який пропонують комерційні станції. Йому притаманні, наприклад, показ документальних фільмів про новітні технології, трансляції театральних вистав, концертів класичної музики, годинні дискусії спеціалістів зі світових проблем. Цього практично не можна побачити на комерційних каналах мовлення, які змушені, маючи на меті отримання прибутків від реклами, робити ставку у програмній політиці на більш широкий загал.

Як бачимо, в силу певної елітарності ці програми не збирають масової аудиторії, через що, власне, і не цікаві комерційним мовникам. Є характерним, що саме суспільне ТБ бере за основу своєї програмної політики реалізацію подібних напрямків. Сьогодні суспільним каналам притаманні такі підходи: не нехтуючи блоками високорейтингового спрямування, послідовно заохочувати глядачів дивитися програми високого інтелектуального рівня.

Як уже зазначалося вище, найвагомішим джерелом надходжень коштів для потреб Суспільного ТБ є передплата за отримання програм. Річна плата за таке отримання, наприклад, в США складає 1000— 1500 доларів.

Це джерело, проектуючи наведені показники на нашу ситуацію і враховуючи те, що в Україні є проблеми навіть зі сплатою звичайних комунальних послуг, а також те, що значна частина населення сплачує або за колективну антену муніципальним підприємствам, або за кабельне телебачення операторам КТМ, навряд чи зможе на належному рівні компенсувати витрати на утримання суспільного мовлення України. А що чекатиме канал у разі провалу надходжень від абонентів і за умов заборони реклами?

Іншим джерелом надходжень є приватний сектор. Враховуючи те, що суспільні канали у розвинутих країнах не можуть надавати послуги корпораціям у вигляді реклами, ставка у стосунках з ними робиться на престиж. Приватні компанії переконують у тому, що вони, вкладаючи кошти у проекти суспільного мовлення, зміцнюють свою репутацію. Слід звернути увагу, що навіть у США збори коштів у розмірі 3—4 млн. доларів (відносно невелика сума для такої країни) тривають у середньому 15—18 місяців.

Що вже казати про українське сьогодення, де навіть підприємства, які ведуть незбиткову виробничу діяльність, ледь-ледь утримуються на плаву. Об’єктивно вони не здатні забезпечити вагомої частки у відшкодуванні необхідних для Суспільного ТБ витрат. До того ж і законодавча база поки що не передбачає податкових пільг для спонсорів.

Ще одним суттєвим аргументом щодо некомплексності системи передумов для започаткування суспільного телерадіомовлення в Україні є неструктурованість і невизначена орієнтація нашої політичної еліти. Цілком ймовірно, що суспільний канал не зможе ефективно управлятися через те, що керівництво каналу, відчуваючи на собі тиск протилежних політичних фракцій, представлених у наглядовій раді, не зможе формувати незаполітизовану програмну політику, а саме на це націлює світова практика діяльності суспільного мовлення. Є побоювання, що воно, йдучи на поводі у найбільш впливових політичних патронів каналу, буде забезпечувати трибуну тій чи іншій потужній фракції, перетворивши суспільний канал на арену політичних баталій. Чи виграє від цього глядач і чи буде це йти на користь консолідації нашого суспільства?

Підсумовуючи все сказане, можна констатувати, що в Україні, яка тільки розпочала кроки щодо створення громадянського суспільства, ще не створено всіх умов для нормального функціонування суспільних каналів мовлення. Немає заможного середнього класу, який є основним споживачем програм Суспільного телебачення. Спонсорство не набуло необхідного соціально-економічного підгрунтя у державі через пригнобливу бідність більшості суб’єктів господарської діяльності. Продаж телепродукції власного виробництва українським Суспільним каналом навряд чи зможе мати вагомі обсяги через недотримання багатьма продавцями відео- та аудіоподукції законів про захист авторських та суміжних прав. Підтвердженням цього може слугувати хоча б, наприклад, продаж відеотиражу новорічного проекту «Старые песни о главном» російської компанії ГРТ, більша частина якого була поширена серед населення України у піратський спосіб.

Існують декілька мотивів, які підштовхують до створення Суспільного каналу в Україні.

Перший — намагання певних кіл перекласти витрати з утримання системи державного мовлення безпосередньо на плечі населення України.

Другий — лобіювання створення законодавчої бази про суспільне мовлення з боку потужних комерційних мовних компаній, які у такий спосіб відводять з рекламного ринку конкурента в особі Національних теле- і радіокомпаній.

Третій — виведення державного телебачення і радіо з-під контролю виконавчої влади та включення їх до системи власних важелів політичного впливу.

Прогнозую, що в разі провалу відшкодування витрат за рахунок вищенаведених джерел і неефективного керування каналом його скоріш за все чекатиме банкрутство з подальшим продажем приватним особам. А зникнення державного мовлення несе загрозу зникнення ознак державності України у інформаційному просторі.

І ще одне. Вважаю, що державне мовлення, яке відігравало і відіграє надто важливу роль в інформаційному забезпеченні суспільства, зарано списувати з рахунків. Якщо казати відверто, до цього часу воно здебільшого намагалося вижити, але повністю свій потенціал ще не розкрило.

Як показала перевірка Рахункової палати України, за попередні роки відбулися певні викривлення того, що називається державним замовленням на обсяги мовлення. Зараз Держкомінформ спромогається виправити ситуацію. Так, з нового року буде введена нова система оплати замовлення окремо на створення програм (фінансування НТКУ, НРКУ, обласних ТРК) з одночасним скороченням обсягів державного замовлення та окремо — на поширення програм (фінансування Концерну РРТ). Це суттєво покращить економічний стан передавальних центрів, які підпорядковані Концерну. Вивільнений час в ефірній сітці телерадіокомпаній цілком логічно передати під Суспільний канал. Хай він спочатку працює в експериментальному режимі і доведе свою творчу та економічну спроможність. Такий підхід, по-перше, є еволюційним; по-друге, забезпечує конкурентні засади діяльності в ефірі. Глядач від цього тільки виграє.

Система національного телерадіомовлення в Україні потребує системних змін. Створення повноцінного Суспільного телебачення і радіо має стати етапною подією у процесі розвитку національного інформаційного простору. Незабаром Верховна Рада знову розглядатиме відхилений Президентом закон «Про створення системи суспільного телебачення і радіомовлення України» і, не виключено, спробує внести до нього зміни та подолати президентське вето. Так чи інакше, Суспільне телерадіо в Україні запрацює. Але усі суб’єкти цього процесу мають у першу чергу керуватися інтересами суспільства та факторами економічної доцільності. Аби втілення прогресивної ідеї некомерційного та політично незалежного мовлення не перетворилася на черговий передвиборний перерозподіл телерадіопростору.

Віктор ПАВЛЮК, заступник голови Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення

Джерело: День, 19 грудня 2000