Проект «Своя земля», що переміг на пітчингу ідей у Національній суспільній телерадіокорпорації, описують як програму про «історії успіхів та викликів людей, що об’єдналися для спільної справи».

«Ці історії — про вміння людей об’єднуватися, разом змінювати землю, на якій вони живуть. Це історії, які можуть бути прикладами для інших: як можна робити, яких помилок не повторювати. Хоча для мене їхня головна цінність у тому, що, виявляється, змінювати власне життя можна, не сподіваючись на тітку в Італії чи виграш у лотерею», — розповідав про проект його головний режисер Олександр Назаров.

П’ять філій НСТУ вже зняли й показали свої випуски «Своєї землі». Враження суперечливі: з одного боку, гарні зйомки з квадрокоптера та якісний монтаж, з іншого — довжелезні синхрони та брак важливих фактів.

Полтава. Муніципальна варта Семенівки

Із 2015 року селище Семенівка є центром об’єднаної територіальної громади, де мешкає понад 11 тисяч осіб. Семенівська ОТГ постала однією з перших на Полтавщині. Тож те, що саме на неї звернули увагу журналісти полтавської філії, виглядає логічним.

Із перших кадрів пілотного випуску «Своєї землі» в мене з’явилося відчуття змін. Але не в Семенівці, а в самій полтавській філії НСТУ: надто разюче картинка відрізнялася від того, що виходило на «Лтаві» до реформи. Тут тобі і якісні зйомки з нормальними ракурсами й адекватним балансом білого, й шикарні плани, зняті з квадрокоптера, й ефектні переїзди камери по рейках. А ще динамічна начитка за кадром та змістовна інфографіка з деталями про громаду.

А ось до змісту програми, попри велику роботу, зроблену її творцями, запитання залишилися. І тональність начитки, і зйомки героїв, і музика робили матеріал схожим на піарний. Тринадцять хвилин розповідей про досягнення місцевої громади: ремонт доріг, облаштування фельдшерсько-акушерських пунктів та, зрештою, створення муніципальної варти. Патрульних змальовано як героїв, які на волонтерських засадах (із бюджету ОТГ оплачують тільки бензин та обслуговування автомобілів) у спеку й холод виходять на вулиці Семенівки, аби захистити її мешканців. Натомість автори не розповіли про те, чим вартові заробляють на життя й де гарантія, що муніципальна охорона не стане на «темний бік сили», як це було, наприклад, із працівниками КП «Щит Миргородщини». Словом, героїзація патрульних та вихваляння ОТГ дещо зіпсувала враження від програми.

Закарпаття. Соціальне підприємництво:

«Тиса-1» обрала темою дебютного випуску «Своєї землі» соціальне підприємництво. Тема також і важлива, й актуальна для регіону… Проте вже стендап на початку програми спантеличив.

«Згідно класичної економічної теорії, — мовив журналіст, — метою будь-якого підприємництва вважається отримання прибутку. Але тут, у нас на Закарпатті, знайшлись люди, які вирішили піти іншим шляхом, і зробили все навпаки». Але чому ж навпаки? Адже соціальне підприємництво — це бізнес, спрямований на розв’язання суспільних проблем, проте, як і будь-який інший бізнес, орієнтований на отримання прибутку.

Хворобою випуску є задовгі синхрони героїв. Власник підприємства «Мерсі фарм» із села Невицького, про яке йдеться в програмі, спершу говорить 56 секунд. При цьому ні з прямої мови, ні з журналістського тексту не зрозуміло, чим, окрім доброчинності, займається це підприємство.

Далі менеджер компанії розповідає про нову технологію вирощування овочів. Щоправда, неясно, яких саме, крім помідорів. Не зрозуміло, які саме переваги дає ця технологія: скільки овочів достигає за рік, кому їх продають, скільки заробляють, яку частку віддають на доброчинність?

Тільки на п’ятій хвилині програми з’являється інфографіка, з якої глядачі дізнаються, що «Мерсі фарм» таки вирощує овочі, а крім того постачає понад сімсот обідів на день тим, хто цього потребує, та сплачує щороку понад мільйон гривень податків. Однак у програмі немає інформації про те, скільки підприємство заробляє, кому продає вирощені овочі тощо. Зі слів власника компанії можна зрозуміти, що все зароблене йде на доброчинність. Тоді з чого живуть працівники?

Синхрон сільського голови Невицького навіть довший за той, із якого почали, — хвилина й одинадцять секунд. Водій підприємства хвилину і сім секунд розповідає про те, як важливо «не черствіти» й допомагати людям. Завершує ж закарпатський випуск «Своєї землі» ще один стендап журналіста, який каже: «Можна тільки уявити світ, де всі працюють за таким принципом». На жаль, принцип, за яким це працює, так і залишився не зрозумілим.

Херсон. Медичні послуги в Музиківській ОТГ

Як працює медицина після децентралізації, Херсонська філія показала на прикладі Музиківської ОТГ, створеної у 2016 році. В цьому випуску очевидні ознаки «старої школи» обласних державних телерадіокомпаній. Наприклад, стартовий стендап журналістка починає зі слова «здрастуйте». Закадровий текст рясніє штампами на кшталт «Людмила (секретар сільради. — Авт.) ніколи не втрачає оптимізму» або «на розпечених вулицях Музиківки».

Не несуть великого змістового навантаження й перші синхрони героїв програми. Наприклад, виконувачки обов’язків завідувача місцевої амбулаторії Ірини Маркової, яка каже: «Професійне обладнання і комплектація кабінету покращується». Але в чому полягає покращення? Пізніше вона ж каже: «Ми сподіваємося, що з настанням кращих часів матимемо кращу амбулаторію». Коли мають настати кращі часи і якою має стати амбулаторія?

Закадровий текст рясніє суб’єктивними оцінками. Наприклад, авторка стверджує, що «Музиківська ОТГ у порівнянні з іншими сільськими населеними пунктами Херсонщини не має проблем з від’їздом молоді і старінням населення». Ці слова не підтверджені жодними статистичними даними, а проблему старіння населення, здається, має весь світ – еліксиру молодості наука ще не винайшла.

Проблеми є також із точністю. Наприклад, журналістка розповідає, що «частину субвенції Музиківська ОТГ перерахувала лікарням Херсона», не зазначаючи, яким саме лікарням і скільки саме грошей передали.

До того ж синхрони задовгі. Місцева фельдшерка говорить хвилину одинадцять секунд, і її промову перекрито лише кількома кадрами.

Специфічною є й інфографіка, яка має візуалізувати субвенції на розвиток сільської медицини. На екран виведено збільшену екселівську діаграму й таблицю даних до неї. В таблиці вказано, що Херсонщині виділять 125 мільйонів гривень, тоді як журналістка називає цифру 150 мільйонів.

Впадають в око й деякі аж надто постановочні сцени. Наприклад, «лайв» в амбулаторії, коли розмова лікарки з пацієнткою завершується міні-інтерв’ю з авторкою програми, або кадри прийому в завідувачки амбулаторії — та слухає скарги «пацієнтки», яка насправді є медсестрою.

«Ми поговорили лише кілька хвилин, і вона поїхала на виклик. Така вже в неї робота», —  каже журналістка про спілкування з фельдшеркою. А завершує випуск словами: «Всього найкращого. До побачення». Відкритими залишилося чимало запитань: яку зарплатню отримують медики після об’єднання? На скільки вона зросла? Яке саме обладнання планують придбати? І так далі.

Харків. День музики

Чи не найдинамічнішим вийшов випуск Харківської філії. Тут зосередилися на Дні музики, який відбувся в Харкові 23 червня. Драйвова тема, зйомки Харкова з висоти пташиного польоту й уривки музичних виступів дозволили подивитися випуск на одному подиху.

Безсумнівним плюсом є згадки про благодійність. Зокрема, про те, як організатори планують розширити географію фесту на схід, поїхавши до прифронтових міст. «Одна з причин нинішньої війни — низький рівень уваги до культури», — каже у програмі організаторка заходу Аліна Ханбабаєва. Не посперечаєшся.

Хоча й тут не без недоліків. Зокрема, задовгі синхрони: режисер місцевого театру Армен Калоян говорить майже хвилину. Бракує в сюжеті конкретики: журналістка розповідає про кількість локацій, але не говорить про кількість учасників і вартість проведення Дня музики, а також про те, чи допомагає організаторам місцева влада.

Кропивницький. Притулок для тварин

Журналісти Кіровоградської філії розповіли про притулок для тварин «Бім». На жаль, цікаву тему частково зіпсували зйомки. Зрозуміло, що фільмувати притулок із квадрокоптера не було сенсу. Але навіть у діалогах та кадрах знедолених собак і котів бракувало креативного операторського підходу. Плани нагадували слабенький сюжет для новин, який планували поставити десь наприкінці випуску. Відволікала й зашвидка закадрова начитка.

Не обійшлось і без задовгих синхронів — керівниця громадської організації «Бім» Катерина Дорош говорила без перерви хвилину двадцять шість секунд.

Серед плюсів випуску — увага до статистики: читачам розповіли, скільки безпритульних собак і котів в обласному центрі, скільки з них стерилізовані, скільки тварин утримують у притулку та скільки вони з’їдають щодня. Додала інформативності й пряма мова ветеринара, який розповів, із якими травмами тварини потрапляють до притулку. Хоча варто було би розказати також про те, скільки коштує утримання притулку і звідки ці гроші беруться. Також у випуску згадали про «претензії до міської влади», але детально на них не зупинились і слова владі не дали.

***

Загалом враження від проекту суперечливі. З одного боку, помітно, що це вже не статичні зйомки із сіпанням камер чи невідбитим балансом білого, яким грішили телевізійники з ОДТРК до реформи. Знімальні групи працюють із сучасною технікою, професійно монтують, використовують інфографіку.

Підводні камені більшості випусків — суб’єктивні судження, не підкріплені фактами, порожні задовгі синхрони та стендапи. Засмучує й награність окремих епізодів чи зумисна героїзація персонажів програми. «Своя земля» — новий і поки що сирий проект, але якщо його автори попрацюють над помилками, він має шанс стати якісним і популярним.