osvita.mediasapiens.ua

Убиваючи міфи. «Розсекречена історія» на «UA: Першому»

Перші випуски нового циклу «Розсекречена історія» вийшли на «UA: Першому» до 25-ї річниці Незалежності України. Між першим випуском у двох частинах (23-24 серпня) та другим, присвяченим масовим розстрілам євреїв у Бабиному Яру (24 вересня) минув цілий місяць. Але з 24 вересня «Розсекречена історія» в ефірі «UA: Першого», на радість шанувальників української історії, почала з'являтися в ефірі регулярно, щосуботи. І нині маємо цілу бібліотечку програм, учасники яких говорять про історію України без міфотворчості, але й не опускаючись до заперечення окремішньої української історії.

І в цьому її засаднича відмінність від інших історичних проектів («Машина часу» з Олегом Криштопою на 5-му каналі та «Історичної правди» з Вахтангом Кіпіані на каналі ZIK). Останні все-таки більше зосереджуються на заповненні білих плям української історії. Точніше, повертають до українського загальнонаціонального дискурсу раніше заборонені теми, як-от історія ОУН-УПА чи існування Карпатської Русі. Але, повертаючи в історичний обіг замовчувані імена й факти, автори «Машини часу» та «Історичної правди», вільно чи ні, витворюють нові міфи, героїзуючи забутих учасників національно-визвольних змагань незалежно від їхніх реальних учинків. Серед яких були, м'яко кажучи, неоднозначні. Приміром, убивства мирного населення.

«Розсекречена історія» на каналі «UA: Перший» тим часом намагається знайти відповіді на величезний комплекс запитань про те, хто з українців у чомусь винен або не винен. І саме задля створення опуклої історичної картини про той чи інший історичний період в Україні ведучий програми Олександр Зінченко запрошує до розмови людей, які можуть розповісти про те, що відбувалося в Україні, якщо не з позицій учасників історичного процесу (як це було в програмі «За лаштунками Незалежності» чи у випуску про «Революцію на граніті» 1990 року), то за архівними документами.

Говорити правду про те, що коїлося на теренах сучасної України впродовж минулого століття, дуже важко. Передусім тому, що величезний масив писемних свідчень зберігається в архівах РФ, нині надійно закритих від допитливих очей тих, хто хоче відтворити реальну, а не міфологізовану історію. Але й документи, що зберігаються в українських архівах, відкритих для широкої публіки згідно з законом про декомунізацію, дають поживу для взаємовиключних версій-інтерпретацій історичних процесів на теренах України. Проте «Розсекречена історія» для того й створювалася, щоби обговорювати всі можливі інтерпретації в колі фахівців. Це саме той випадок, коли в суперечках має всі шанси народитися істина. Формат, за якого учасники намагаються знайти спільні знаменники у трагічних сторінках історії, неймовірно складний. І передусім — для його модератора. Олександр Зінченко, до його честі й професіоналізму, з цією роллю цілком дає собі раду.

За місяць існування програми тут зуміли спокійно й фахово обговорити дві найскладніші й найнеприємніші для українців теми — вину українців у Голокості й етнічній чистці на Волині (саме так трактують трагічні події в липні 1943 року польські історики). При цьому жоден із зацікавлених глядачів не зміг би звинуватити запрошених гостей у політичній заангажованості.

24 вересня, напередодні 75-ї річниці масових розстрілів у Бабиному Яру, запрошені в студію «Розсекреченої історії» історики Віталій Нахманович і Тетяна Пастушенко, а також журналіст Віталій Портников та культуролог Олеся Островська-Люта зробили все, щоби довести до глядача одну, здавалося б, просту, але насправді здобуту в тяжких суперечках упродовж кількох десятиліть досліджень істину — не може бути колективної відповідальності за масові злочини. Кожний злочин має конкретне прізвище виконавця. І якщо це українець, вина ляже на нього так само, як на німців чи навіть євреїв, які супроводжували одноплемінників до газових камер. Такого консенсусу, втім, серед істориків та нащадків жертв Голокосту в студії історичного ток-шоу досягти було набагато легше, аніж дійти згоди в тому, хто ж і що спричинили Волинську трагедію. Бодай тому, що Голокост набагато краще вивчений і задокументований. Саме тому нині якщо й трапляються закиди щодо участі в ньому ОУН, їх легко спростувати, відділивши зерна від полови, тобто сповідуючи вже згаданий принцип індивідуальної відповідальності. Той факт, що Україна посідає четверте місце в світі за кількістю Праведників світу, теж допомагає спростовувати міф про нібито «український зоологічний антисемітизм», радо експлуатований російськими пропагандистами, а слідом за ними — й деякими проросійськими діячами, які з якогось дива іменують себе українськими політиками.

Олександр Зінченко

Із Волинською трагедією все куди складніше. Адже факт масових убивств поляків на українській території, яку нібито контролювала УПА в 1943 році, українців, як у складі СРСР, так і в незалежній українській державі, цікавив мало. Точніше, він замовчувався офіційною історіографією. Тим часом поляки, досліджуючи цю трагедію на теренах, що офіційно вважалися окупованою польською територією, згідно з міжнародним правом, зробили все, щоби довести бодай на емоційному рівні — Волинська трагедія була етнічною чисткою з боку УПА. Після того як у липні цього року Польський сейм ухвалив постанову про визнання геноцидом польського народу події на Волині 1943 року, стало зрозуміло — якщо ми не хочемо навіки розірвати тонесеньку нитку польсько-українського взаєморозуміння за принципом «Просимо пробачення й пробачаємо», що простягалася між двома народами на початку нового тисячоліття, треба терміново сідати за круглий стіл. І бажано, щоб це були не політики, а історики. 15 жовтня програма «UA: Першого» «Розсекречена історія» взяла на себе сміливість зробити цей перший крок до публічного діалогу.

«Волинь. Що призвело до польсько-українського конфлікту» — таку назву дали програмі. Олександр Зінченко запросив до участі в ній польського історика й політолога Лукаша Адамського та його українських колег Юрія Шаповала, Івана Патриляка й Володимира В'ятровича. Українському телеглядачеві чи не вперше розповіли про те, як у міжвоєнній Польщі щодо українців на землях, що відійшли до Польщі після 1921 року, провадили політику «пацифікації», полонізації та примусового окатоличення українців. Історичні сюжети, показані впродовж програми, містили не просто сухий перелік послідовного знищення поляками українства, яке, за словами Івана Патриляка, по закінченні Першої світової війни показало себе вже як політична нація, проголосивши незалежність так само, як і Польща, а відтак мало право на власну державу незгірш польської, а просто-таки клубок міжнаціональних суперечностей. Українці, які становили національну більшість на Волині, були небезпекою для польської влади, що всіляко намагалася утвердити своє право на «креси» (околиці Другої Речі посполитої). Для цього на території Західної України аж до поділу Польщі між Гітлером та Сталіним у вересні 1939 року активно переселяли поляків, змушуючи українців або ж емігрувати, або полонізуватися. Фактично відбираючи право називатися українцями.

Ці екскурси в історію знадобилися, щоби пояснити, чому наприкінці 20-х років минулого століття в Галичині, яка теж, разом із Волинню, потрапила під владу Польщі (згідно з польсько-російським договором, укладеним у Ризі 1921 року), виникла Організація українських націоналістів, котра почала боротися за права упосліджених польською владою українців.

Але головним у цьому випуску був усе-таки діалог істориків, які виявилися вищими за бажання сатисфакції. Всі учасники програми зійшлися на тому, що цифра жертв у Волинській трагедії — 100 тисяч поляків, яких буцімто знищили з особливою жорстокістю представники ОУН(Б)-УПА, занадто кругла, щоби бути правдивою. Лукаш Адамський, Юрій Шаповал, Іван Патриляк та Володимир В'ятрович погодилися: цю цифру виведено в двотомному дослідженні Волинської трагедії подружжям Еви та Владислава Семашків на підставі усної історії. Тобто якщо ці дослідники записали усні свідчення про 18 тисяч загиблих від рук українських націоналістів поляків, вони кажуть, що насправді можна говорити про 30, а може, й 60 чи й сто тисяч жертв.

Володимир В'ятрович

До слова, коли Володимир В'ятрович, голова Інституту національної пам'яті, казав, що не варто довіряти так званій усній історії свідків Волинської різанини 11 липня 1943 року в дослідженнях польського подружжя Семашків, він тим самим, як на мене, перекреслює працю українських дослідників Голодомору Володимира Маняка та його дружини Лідії Коваленко. Які поклали життя саме на записи «усної історії» Великого голоду, тобто свідчень тих, хто пережив це страхіття. А відтак заклик директора Інституту національної пам'яті досліджувати історію Волинської трагедії 1943 року лише з писемних джерел (польських, радянських, оунівських, упівських та німецьких документів, які можуть змінити погляд польських істориків на події 1 липня 1943 року), свідчить хіба що про подвійні стандарти у середовищі офіційних істориків.

Справжню кількість жертв Волинської різанини, як наголошували Лукаш Адамський та Іван Патриляк, досі ніхто не намагався встановити методами слідства. Тобто масовими ексгумаціями тіл. Адже це потребує великих коштів і фізичних зусиль. Але якщо вже українські та польські історики прагнуть встановити істину в такій страхітливо важливій для обох стратегічних сусідів темі, це обов'язково треба зробити.

Можна ще дуже довго переказувати розмови українських та польського історика в студії «Розсекреченої історії». Але з того, що робить Олександр Зінченко в своїй програмі, зрозуміло одне — тут убивають історичні міфи. Не шкодуючи ані псевдопатріотів, які називали Волинську різанину «третьою козацькою війною українців проти поляків» (Юрій Шаповал про крайні оцінки подій на Волині деякими українськими «істориками»), ані ідіотів на кшталт «председателя парламента Новороссии», колишнього народного депутата Верховної Ради України Олега Царьова. Хоча останній, до речі, й познайомив українців із терміном «Валынская резня» в незабутньому ефірі з Романом Скрипіним на «Громадському». Про що згадав Володимир В'ятрович.

«Розсекречена історія» — це проект саме для суспільного мовлення, яким поступово стає «UA: Перший».

Фото з сайту «UА:Перший».

comments powered by Disqus