Аналіз чи критиканство?

Цей текст є реакцією на критику та аналіз Ірини Андрейців програми «Тема дня. Київщина».

Одразу хочу зауважити, що, звісно, я приймаю кожну думку чи критику, не є самозакоханим і не вважаю себе ідеальним, постійно вчуся та визнаю свої помилки, але я знаю, наскільки я відданий засадам Суспільного, як я працюю із сумлінням та гідністю. Звісно, мені приємно, що на нас («Тема дня. Київщина») нарешті звернули увагу й намагаються аналізувати.

На цей матеріал я звернув увагу після того, як мені за кілька днів написали з десяток незнайомих мені людей і колег, які знають мене в роботі, мої принципи та професійні якості. Більшість із них написали мені з запитаннями, чи можлива «заказуха» на «Детекторі медіа»?

Я впевнено відповідаю, що неможлива! Але я здивований таким відвертим критиканством. Так багато бездоказових, особистісних, нахабних реверансів, як «зайвий», «зелений», «невпевнений», «знервований».

Безумовно, я не можу й не мушу подобатися всім. Сідаючи в кадр, працюючи журналістом, потрібно бути готовим до всього, але хамство з боку колеги мене шокувало. Зневажаючи елементарну людську етику та журналістську солідарність, авторка не пошкодувала епітетів в мій бік, хоча й сама підтвердила, що в «Темі дня» не побачила ознак замовності, обурливого порушення професійних стандартів чи яскравих маніпуляцій.

Подібні гучні, голослівні випади при рецензуванні мені не траплялися з першого курсу в Карпенка-Карого. За своєю першою вищою освітою я магістр театрознавства / театральної критики. Тож можу відрізнити критику, аналіз від критиканства, хоча тут і експертом не треба бути, аби це помітити. Повторююся: мені надходять запитання, чому в рецензентки такі емоції та що ж у нас відбувається на Суспільному, якщо в нас подібний моніторинг?

Наведу приклади. Дописувачці не подобається мій вислів «українцям треба об’єднатися та консолідуватися». Тобто думка, що люди мають єднатися, бути свідомими й активними, — це вже власне судження? Дивно, тому що я завжди намагаюся виходити на позитив чи бодай надію в кінці програми, а якщо ти завершуєш програму з усмішкою й бажанням вийти з повсякденної чорнухи, то ти вже поганий журналіст? Ведучі «Теми дня» не судді, але вони рефері, арбітри, які мають балансувати розмову в умовах, коли ми не можемо посадити двох гостей із різними думками. Тому, наприклад, коли гість-Піонтковський перевів всю розмову в русло, що вся  столична паркова система просякнута корупцією, я не став когось звинувачувати чи захищати, а попросив більше фактів, які би могли бути доказами, й нагадав, що початково інновація основних київських парків — це позитивне рішення.

У тому ж ефірі авторку дивує, як можна вважати Київ красивим та зеленим містом, хоча при цьому вона вирішила проігнорувати надану у програмі першу інфографіку, що демонструє кількість парків, скверів, бульварів, а також другу інфографіку, яка засвідчує кількість зелених насаджень на одного жителя Києва в порівнянні з жителями інших європейських столиць. Це не була компліментарність, адже потім у розмові було приділено увагу питанню, наскільки всучасному Києві підтверджується статус зеленого міста.

Вже ці кілька фактів — яскрава ілюстрація, що дописувачка неуважно дивилася програми, чіпляючись за якісь крихти й потім їх перекручуючи, а отже несумлінно підійшла до моніторингу, відтак зводячи його до відвертого та безглуздого критиканства.

Чому пані Андрейців не поцікавилася, а як готуються програми, як працюють журналісти регіонального суспільного? Не маючи достатньої інформації, дозволяє собі подібні судження з повчанням про роботу в кадрі, за кадром, сюжети, досвід, професіоналізм, немов вона істина в останній інстанції. Хай би дізналася та розповіла, за які гроші регіональні журналісти суспільного без будь-яких премій працюють щоденно, подекуди до опівночі лишаючись на роботі чи знімаючи сюжети у свої вихідні, присвячуючи фактично весь свій час роботі. Працюючи чесно, професійно, сумлінно все готуючи без джинси, заказухи та іншого облизування. Але після виходу подібних матеріалів на «Детектор медіа» в бік своїх працівників (суспільного мовлення) зі зневажливими судженнями виходить, що не така вже висока цінність журналістів Суспільного...

Я не жаліюся й не нарікаю, просто це не зовсім справедливо в подібному ключі з принизливою риторикою, тому що, не знаючи всіх деталей, треба бути обережними в гучних висловлюваннях, інакше це перетворюється на радянські партзбори чи нагадує товариські судилища часів СРСР.

Я пропоную та прошу переглянути систему рецензування, замінивши її на оновлене оцінювання, моніторинг та аналіз згідно з чіткими критеріями та інструкціями. На кшталт моніторингу новин зі статистичним та арифметичним підходом. Інакше постійно триватиме подібна катавасія, від якої не отримає користі ні Суспільне, ні глядачі, а ведучі та журналісти можуть незаслужено отримати реальні проблеми у своїй професійній діяльності.

Як викладач на іспиті може будь-якому студентові поставити двійку, незалежно від знань, так само можна кожного зробити нездарою та бовдуром. Тому лише чіткі критерії оцінювання якості контенту та професіоналізму ведучих зможуть показати ясну картину виробленого телепродукту і рівень тих, хто його готує.

Так, можна прискіпливіше обирати авторів моніторингу чи навіть надати таку місію студентам українських вищих навчальних закладів, у будь-якому випадку гірше не буде і гроші їм потрібніші. Але я пишу це не тому що хочу вколоти у відповідь, розпочати полеміку, викликати на дуель чи батл. Ні! Просто на своєму прикладі я хочу привернути увагу до того, що потрібні зміни, адже аналіз має бути фаховим, а моніторинг — професійним. Від цього виграють усі.

А поки караван Суспільного йде, haters gonna hate.

comments powered by Disqus