Член правління Національної суспільної телерадіокомпанії України (НСТУ) Юрій Макаров, який відповідає за просвітницький напрямок, на різні запитання нерідко відповідає: «Не можу сказати нічого конкретного». Але не про підготовку нових проектів: про них він розповідає охоче. Також пан Макаров не приховує інформації про співробітників НСТУ на «голій ставці», які без діла ходять на роботу, про запрошених ведучих і сценаристів для нових проектів, котрих доводиться шукати, й про те, що він готовий був звільнитися з посади керівника творчого об'єднання документальних фільмів і програм Національної телекомпанії України.

«Якби я залишався на об’єднанні і не був би запрошений до керівництва, то, швидше за все, звільнився би. У мене не виходило забезпечувати результат. Я бачив об’єктивно, що колектив в об’єднанні підлягає оптимізації та не міг звільнитися від немотивованих людей. Зробити це мені не дозволяли дві речі: законодавство і моя недостатня рішучість. Вона полягає у тому числі і в тому, щоб сказати людині, яка виконала неякісно роботу, що вона непрофесіонал. Мені для цього треба два тижні збиратися з думками, щоб сказати це в обличчя. Або мене треба страшенно розізлити», – відверто зізнався Юрій Макаров.

Наша розмова – про просвітницький напрямок у суспільному мовленні, нові проекти, 200 млн грн, яких вкрай не вистачає НСТУ, «Укртелефільм» у системі Суспільного, поетичне кіно, а також вересневий візит в Японію, де Юрій Макаров готовий хоч на голові стояти, аби тільки японці співпрацювали з НСТУ в найближчі два роки і побудували три студії з єдиною апаратною.

Потрапити зі своїм продуктом на Суспільне? Не проблема!

– Які програми наразі входять у просвітницький напрям?

— Окрім того, що можна назвати просвітою, є ще блок дитячих програм, який теж частково відноситься до просвітницького напряму. Скажімо, «Школа Мері Поппінс» чи «Хочу бути…». Можливо, більшість глядачів не знатиме про ці програми, доки в них не з’являються діти відповідного віку.

В обов’язки суспільного мовника входить виробництво та трансляція дитячих програм. На сьогодні з цим продуктом ми навіть не на нульовій, а на мінусовій позначці. Наразі ми значну частину часу приділяємо розробці алгоритмів, як робити дитячі програми. Це звучить страшенно нудно і непереконливо, але без цього неможливо.

Я хотів би, щоб діти віком від 6 до 15 років, замість того, аби дивитися всім відомий продукт сусідньої країни «Маша та Ведмідь», могли, якщо захочуть, переглядати у себе на планшеті чи смартфоні наш продукт. Для цього наразі ми працюємо над ідеєю виробництва недорогих анімаційних мультфільмів. Є українці, які на ентузіазмі займаються анімацією, з думкою, що десь випливуть і стануть відомими, почнуть на цьому заробляти. Наприклад, є одна анімаційна студія під Рівним, з якою я ще не спілкувався, але дуже хочу до них вирватися і запропонувати співпрацю.

— На телебачення хочуть потрапити багато хто з тих, хто має якісний продукт і мріє про те, щоб вирватися з ним. Навіть ті ж учасники фестивалів Docudays UA та «Відкрита ніч». Нещодавно я спілкувалася з журналісткою шведського суспільного мовника SVT, яка зняла документальний фільм про Джамалу. І вона сказала, що мріє, аби її стрічку показали на українському телебаченні, та не знає, як це зробити і до кого звернутися.

— Кожен може перевірити. Поки що ми не маємо сайту НСТУ, тому розміщуємо всю важливу інформацію на веб-платформі «UA: Першого». Там є хеш-тег «#суспільне» де розміщена платформа зворотного зв’язку «Потрапити на Суспільне», на якій можна заповнити форму щодо власного проекту, команди або ідеї, партнерських стосунків, розміщення реклами, екскурсії по телерадіокомпанії, чи поскаржитися на недоліки роботи суспільного мовника.

Упродовж трьох робочих днів хтось із Суспільного зобов’язаний вам відповісти і дати попередню відповідь, що буде далі з ідеєю: чи годиться, чи достатньо ресурсу.

— Скільки програм просвітницького напрямку закрилося з вашим приходом на посаду, які проекти буде оновлено?

— Я вам точно не скажу, тому що це все не тримаю в голові. Ми ще не знаємо до кінця, які програми буде оновлено, а які доведеться закрити остаточно. Наприклад, є програма з дуже шанованою авторкою-ведучою. У тій формі, в якій ця програма існує, це позавчорашній день. Ми попросили зробити пропозиції, як її апгрейдити. Ми хотіли перезапустити програму, не закривати. Поки що чекаємо відповідей і далі побачимо, що з цим робити. Сьогодні ми маємо конкурувати не тільки з українським ринком, а й зі світовим, зважаючи, що в багатьох людей є супутникові тарілки або розширений пакет кабельного телебачення.

До кінця вересня стане відомо, хто і де дивиться «UA: Перший»

— Маю сказати, що ті, хто користується нелегальною супутниковою тарілкою, за яку не платять абонплату (а їх досить багато у малих містечках і селах по всій Україні), не дивляться «UA: Перший». Перший канал суспільного має код, який надається за особистим зверненням до оператора.

— Вони можуть поки що ловити на «цвях».

— Це теж часто проблема. Бо сигнал «UA: Першого» неякісний через застарілі аналогові передавачі концерну РРТ.

— Це окрема велика проблема, яка з часом мине сама собою, тому що не буде аналогового телебачення. Навіть у кабельних мережах невідомо, де нас показують, і який саме «UA: Перший» – аналоговий чи digital. Вони майже тотожні. «UA: Перший» digital розрахований на ширше географічне охоплення, здебільшого закордон. Він має кращий сигнал, тому часто і в Україні його показують.

Насправді, до сьогодні жодна людина не знає охоплення «UA: Першого». Ми не контролюємо кабельні мережі навіть у Києві, тим більше по регіонах. Наразі наш відділ розвитку займається моніторингом аудиторії. Скоро ми будемо знати, хто та як нас дивитися.

— Маєте дедлайн щодо визначення аудиторії?

— Це треба знати до кінця вересня, щоб розуміти, що з цим робити.

Нова команда, її «гігантська платня», програми мінімум та максимум

— Які у вас плани на новий сезон? Які проекти уже готуєте?

— Ми собі намітили програми максимум і мінімум. Програма мінімум – це кілька пілотів програм, які підуть з нового сезону, швидше за все з жовтня.

Щоб вибудувати систему, потрібні фахівці екстра-класу. А грошей немає, у нас обрізаний бюджет.Навіть якщо ми, керівний склад, відмовилися б від тієї гігантської платні, про яку написали в інтернет-мережі, насправді не вдасться закрити бюджет хоча б однієї програми. Питання не в тому, щоб ми собі погіршили умови. Я не звик до великої зарплати, відколи покинув «1+1». До нас прийшли фахівці з ринку, які і без того втратили в платні. Їх не можна запросити на копійки, які були в НТКУ.

— Скільки наразі пілотів готуєте?

— У виробництві три, і ще два на низькому старті. У нас є процедура внутрішнього пітчингу, коли ми між собою приймаємо рішення – годиться проект чи не годиться, пробиває чи не пробиває.

Пілоти, які готуємо, йшли за попередньою процедурою. Ми їх запустили, коли ще не було ради генеральних продюсерів (наразі туди входять такі генпродюсери: просвітницького напряму Тетяна Кисельчук, суспільно-політичного мовлення Андрій Сайчук, розважального мовлення Руслан Городничий, «Українського радіо» Дмитро Хоркін, цифрової платформи телерадіокомпанії Дмитро Хільченко, служби маркетингу та стратегічного розвитку Микола Ковальчук, інформаційного мовлення Владислав Грузинський. – Ред.). Тепер запуск проекту відбувається наступним чином. Кожен всередині певного напрямку готує пілот. Потім на засіданні генеральні продюсери розглядають та обговорюють його. Підключається бухгалтерія, яка прораховує бюджет. Врешті відбувається голосування. Коли проект затверджений на засіданні, його потрібно юридично оформити.

Ми думаємо, як зробити так, щоб на розпорядженні не треба було по 10 підписів різних керівників, щоб кур’єри не бігали по цій величезній будівлі і не роздавали документи на підписи. Це все людський ресурс, заробітна плата. Навіщо це марнування? Нам треба все перевести в комп’ютер. Людина всередині телебачення не може займатися тим, що може робити один комп’ютер. В ідеалі так має бути, але цього ще немає. Ми досі працюємо зі старою структурою, яка поки що жива. Ми не можемо знищити «вибухівку», бо вона може вибухнути. Я перепрошую, тут живі люди працюють. Те, що вони не відповідають вимогам часу, це не їхня провина. Колектив треба переструктурувати, вмотивувати. Цим займається виконавча дирекція.

— Який пілот запустили першим?

— Перше, що я собі намалював, це відеокурс української мови.Я не можу зрозуміти, чому цього досі не було. У мене є дуже просте порівняння. Моя приятелька працює директором курсів польської мови при Польському інституті. Польська мова дуже близька до української та російської. Курс триває три місяці, заняття проходять двічі на тиждень. Якщо ми хочемо, щоб російськомовні українці, які не перебувають безпосередньо в мовному середовищі, перейшли бодай в якихось сферах свого життя на українську, то їм треба надати таку можливість як курси української мови. У нас немає підручників, які б дозволяли вивчити мову з нуля. Як людина має вивчити українську?

— У якому форматі виходитиме така програма – курси української мови? У форматі лекцій, як «Борхес»?

— Це будуть відеоуроки тривалістю 4-12 хв., які повторюватимуться. 12 хв. – це та межа, поза якою навряд чи хтось буде дивитися нерозважальний контент. Можливо, на телебаченні буде якийсь тізер, який відправляє до смартфону, де ти за 59 сек. можеш дізнатися принципово важливу річ.

До речі, «Борхес» будемо перезавантажувати. Ця програма залишиться у форматі відеолекцій, та вони точно не будуть тривати 26 хв., надто громіздкі. Мені важко уявити, що нормальна незаангажована людина ввімкне «UA: Перший» і раз на тиждень в регулярному режимі буде дивитися 26 хв. лекції.

Також ми намагатимемося зробити програму «Розсекречена історія» Олександра Зінченка регулярною. Це вже будуть не просто спецпроекти, приурочені до певної дати. Історичні програми на Суспільному мають бути!

— Які ще є пілоти програм?

— Буде культурна афіша, яка висвітлюватиме, що відбуватиметься кожного тижня в країні. Наша перевага – це філії НСТУ, журналісти по всій Україні, які не задіяні на національному телебаченні. Було кілька спроб залучити їх до процесу. Ми хочемо анонсувати події, які справді чіпляють і є гідні того, щоб розповісти про це на всю Україну. Крім практичної складової це має створювати загальне уявлення того, що не така вже Україна культурна провінція, що не лише в Києві буяє життя.

Ми сподіваємося, що культурна афіша триватиме 26 хв. і виходитиме в четвер чи п’ятницю в передпраймі або зранку.

Ще один проект ми називаємо «Європа Шредінґера». У фізиці є метафора «кіт Шредінґера» про те,як поводяться квантові частки, коли ти за ними не спостерігаєш. Фізик Ервін Шредінґер запропонував уявний експеримент: розмістити кота в закриту коробку. Ви не знаєте, як він поводиться всередині, доки не перевірите. Після запровадження безвізу Європа, куди ми можемо їздити чи не щодня, залишається для нас невідомою. Не для тих, хто там перебуває регулярно чи підпрацьовує. А для звичайних людей.

— Мені здається, в Україні дуже маленький відсоток людей, які не знають реальну Європу.

— Правда? Мені так не здається. В даному разі є більш-менш нормальне соціологічне дослідження компанії R&B Group, за результатами якого виявилося, що 69% українців не були закордоном. Багато хто з них не усвідомлює, що для цього не так багато потрібно. Ми хочемо показати, які там реалії, починаючи від побутових до серйозних законодавчих вимог. Припустімо, що з вами буде, якщо ви кинете недопалок на вулиці. У різних країнах за це різне покарання.

— Для цього вам потрібний чималий бюджет і відрядження в різні країни?

— Ми поки що не можемо собі дозволити подорожувати. У нас є архівне відео, спробуємо в режимі пілоту злетіти з тим, що є. Потім будемо домовлятися зі спонсорами.

Також ми готуємося до дитячого лялькового проекту. У Києві є три лялькові театри. Ми будемо запрошувати акторів, радше лялькарів. Сценарій буде наш. Для нього ми теж запросимо сценаристів зі сторони. На жаль, ті, хто тут працюють, не впевнений, що можуть впоратися з цим завданням. Думаю, це має вийти відносно дешевий продукт.

— Знаю, що ви також готуєте «веселий» проект про права людини?

— Будь-який продукт на суспільному мовленні має бути якщо не веселим, то позитивним. Якщо ти будеш розганяти депресію, то ти не досягнеш мети, за такої конкуренції ніхто тебе не буде дивитися. Програма має бути позитивною, енергійною. Я приблизно знаю, хто буде ведучим та експертом. У кожного з нас є друзі, знайомі, колеги. Інколи надійніше звертатися до них по експертизу або по кадри, ніж кидати у Facebook оголошення, що ми когось шукаємо. При Міністерстві юстиції є ціла система безоплатної допомоги. Ми поки що попередньо домовлялися з хлопцями, які там працюють, що вони нам допомагатимуть конкретними судовими кейсами, в яких вони брали участь. Це даватиме можливість розповісти людям про практичні для них речі.

Скажімо, вас виселяють із квартири. Чи мають на це право? Ми будемо знаходити героя і на його прикладі показуватимемо, як можна позитивно вирішити проблему.

У цьому є практична користь для людей, які потрапляють в аналогічні ситуації. Головне – розповсюджувати розуміння того, що ми живемо у правовій країні, так, недосконалій, де не все працює. Та якщо ти докладеш вольових зусиль, то держава буде на твоєму боці.

Одні і ті ж програми транслюватимуть на телебаченні та радіо, і навпаки

— Ведучі будуть із НСТУ?

— У нас немає просто ведучих. Є журналіст, який може розповідати про багато речей і бути транслятором. І є експерт, який у певних випадках працює в кадрі краще, ніж журналіст, тому що він більш кваліфікований в своєму предметі. Я не розумію, коли університети випускають ведучих радіо і телебачення. Чого їх навчали? На «Українському радіо» одну з вирішальних функцій виконує людина, яка має іншу базову освіту, та 17 років працює на радіо.

— Ви рекомендували би ставати фахівцем якогось напрямку, а тоді вже пропонувати своєї послуги на телебачення чи радіо?

— Або так, або ставати просто журналістом. Журналіст сам по собі мало на чому розуміється, але він принаймні знає, як спростити складі думки і викласти їх компактно, якщо він хороший журналіст. Інакше це буде «голова, що говорить», яка нікому не цікава.

— На якій стадії підготовка пілотів? Чи є уже хоча б заставки?

— Ми намагатимемося якомога раніше зробити анонси. У нас немає нормального моушн-дизайнера. Ми в процесі. Зараз проходить неформальний конкурс. Швидше за все через пару тижнів з’являться люди, до яких можна буде безпосередньо звертатися.

Підготовка пілотів – це командна робота. Інколи від того, чи спрацює найменший помічник, залежить успіх всієї програми. Тим більше, якщо ти працюєш на багато платформ. У нас телевізійні версії мають іти на радіо, можливо, трохи в скороченому вигляді.

Дуже сподіваюся, що частково те, що ми робимо на телебачення, буде на радіо, і навпаки. Якщо ти робиш підводку, маєш пам’ятати, що хтось тебе слухає, а не бачить. Я хотів би, щоб денні програми на радіо можна було побачити з нового сезону на «UA: Першому». Це не важко, достатньо поставити три камери у студії. На радіо працюють кваліфіковані люди, це популярний ресурс, який треба використовувати.

«Бюджет між напрямками ділимо вручну»

— З початку літа на «UA: Першому» не виходить ваша програма «Війна і мир». Що трапилося?

— Ми пішли на канікули, десь із 20 вересня повернемося. У нас були генеральські плани щодо розширення. Ми хотіли додати новини з фронту, щоб війна була присутня у кадрі, збільшити рубрики, доповнити інфографікою. Ми не маємо ресурсу для того, щоб робити програму повноцінною інформаційно-аналітичною. На нас дивляться як на базік. Ми домовлялися з Міністерством оборони, розраховую, що з Нового року ми все ж перейдемо на розширений формат, і це будуть не просто рефлексії довкола війни.

— Як бюджет ділиться між напрямками?

— По суті вручну. Ми проговорюємо, скільки кому потрібно, дивимося, що є, і ділимо. У кожного напрямку виходять різні суми. Є витратні напрямки самі по собі, наприклад, спорт. На показ змагань вилітає страшенна сума. Хоча це можуть бути навіть не змагання першого рівня. Не висвітлювати спорт ми не маємо права, ми Суспільне. Особливо, коли у змаганнях беруть участь українські спортсмени.

«Якщо мені в Японії скажуть постояти на голові, я це зроблю»

— На початку вересня ви поїдете в Японію. Про що йтиме мова з японцями?

— Суспільне мовлення Японії NHK як спонсор готує нам три студії зі спільною апаратною. Японці хочуть, перш ніж почнуться технічні роботи в Україні, щоб наш топ-менеджемент поїхав і подивився, як усе працює в них. Чесно, я один раз був в Японії як журналіст. Мені було би легше, якби хтось поїхав замість мене. Тому що тут горить підготовка до сезону, а я поїду у двотижневе відрядження. Від НСТУ поїдуть у Японію 10 осіб якраз у той момент, коли ми всі мали би бути тут і якщо не ручками все робити, то відстежувати і брати на себе відповідальність. Та з японцями не посперечаєшся. Це достатньо важливе «печиво», заради якого ти робиш все, що тобі скажуть. Якщо мені скажуть постояти на голові, я зроблю це заради того, щоб у нас було три студії з апаратною. Те, на чому ми сьогодні працюємо, це сльози. Навіть на каналі «Культура» краща техніка.

— Як ви будете співпрацювати з «Укртелефільмом», який ввійде у ПАТ «НСТУ»?

— Я волів би про це не думати. Навколо «Укртелефільму» було стільки емоцій, стільки людей за це бралися. Якщо «Укртелефільм» справді ввійде до складу НСТУ, спершу потрібно провести аудит, а тоді робити висновки. Попередньо можу сказати, що той продукт, який на ньому вироблявся, є в нашому архіві та архіві ім. Пшеничного, це не аж така проблема – здобути фільми, що знімалися. Я не переконаний, що те, що там робилося останнім часом, має цінність для нас як для стилістично нового носія інформації. На жаль, творчий склад «Укртелефільму» – здебільшого з попереднього покоління телевізійників. Як ансамбль, єдиний колектив він уже не має ефективності. 

Поширюються чутки, що ми, у тому числі я, готуємося до дерибану, і будемо здавати в оренду приміщення «Укртелефільму». Ці приміщення уже здають в оренду. Я хоч сьогодні можу зняти порожній цех на заводі, де немає дірок, поставити там техніку і працювати. Павільйон без опалення та освітлення мертвий.

«Такого не буде, щоб людина по півроку робила геніальне кіно»

— Пане Юрію, ви як член правління також, очевидно, відповідаєте за виробництво документальних фільмів. Як розвиватиметься цей напрям?

— Я вирішив, що ми будемо робити серйозне перезавантаження. Зокрема, цього напрямку і структури. Мені боляче про це говорити. За майже рік свого керування творчим об'єднанням документальних фільмів і програм НСТУ я сподівався реформувати структуру, яку можна буде вбудувати в нову схему. Та цього не вийшло. Процес так влаштований, що люди отримують там за сьогоднішніми мірками буквально копійки, при цьому виробляють страшенно дорогий продукт. Коли ми порахували кошторис, це дорого і безгосподарно. Цей ресурс, у тому числі і кадровий, треба використовувати раціональніше.

Я хочу, щоб документальні фільми виробляли в іншому форматі. Нині одна пані має на фінальній стадії фільм про українського композитора, який робила з серпня минулого року. Вона його зробила у двох варіантах – 52 хв. і 1,5 год. Мені забракло характеру припини цей процес. Потім стало цікаво, що ж там вийде. Тепер вона пішла у відпустку замість того, щоб доробити. Ми будемо узгоджувати її фільм із програмною службою. На вихідні і на святкові дні, коли людина розслаблено сидить перед телевізором, вона може 1,5 год. дивитися якісну картину, якщо там добре артикульовані думки. Та я не хотів би, щоб документальне кіно працювало як спецпроект. Документалісти у НСТУ часто бачать себе як мініпараджанови або мінітарковські.

— Ви не перший рік боретеся з «поетичним кіно» на телебаченні.

— Це ви за мене сказали.

— Чи вдається вам налаштувати нову команду на інший формат?

— Якщо буде алгоритм, то люди подаватимуться зі своїми проектами. Я не буду думати, як мені працевлаштувати ту чи іншу одиницю. Ми не можемо механічно всіх скорочувати.

Є трудове законодавство. В певних випадках я не можу з цим нічого зробити. Раніше теж небагато чого міг зробити. У нас правова держава. Думаю, в Голландії теж дуже важко переконати людину, що вона не на своєму місці. Закони України єдині для всіх, і для державного телебачення, і для ПАТ. Будемо щось змінювати. Уже такого не буде, щоб людина по півроку робила «геніальне» кіно.

— У вас була ідея співпрацювати з книгарнею «Є» і показувати там документальні фільми.

— Ми з Настею Левковою, яка відповідає за цей напрям у мережі книгарень «Є», домовлялися про співпрацю. Потім я подивився на наш доробок і зрозумів, що був дещо безвідповідальний. Ми маємо більше 10 фільмів, щоб закрити дірку; цього недостатньо, щоб стати інтелектуальною подією і заповнити цікаво вечір людини. Тим паче Настя хотіла, щоб фільми синхронно запускали по всій мережі книгарень. Поки що це неможливо.

Новий контент на Суспільному можна буде оцінити ближче до Нового року

— З якою найбільшою проблемою сьогодні НСТУ стикається у підготовці до нового сезону?

— Ми розраховували на те, що нам додадуть хоча б 200 млн грн., малювали плани під це. Ми мали на меті трохи виділити радіо, регіонам і мати кошти на виробництво програм. Сьогодні 17% бюджету компанії йде на комунальні послуги. Скоро похолодає. Минулої зими в нас усе опалення було в такому режимі, аби вижити, аби не замерзала апаратура. Щоразу після запису програми «Війна і мир» я гарантовано випадав із застудою на пару днів. Виконавчий директор Олександр Лієв обіцяє, що візьметься за те, щоб у телецентрі було тепліше. Наразі 67% бюджету йде на виплату заробітної плати людям, які працюють на ставці, і ми не можемо їх просто так оптимізувати. Це не питання зайвих людей. Треба оптимізувати не співробітників, а функції. За два місяці це неможливо зробити.

— Ви ж знаєте, що вас розглядають під мікроскопом і чекають на новий контент?

— Щоб щось серйозне змінилося, потрібні ті кошти, яких не додав парламент. До Нового року запустимо кілька проектів, які можуть показати наші наміри.

Фото, відео Олексія Темченка, Валентини Балабанової