Люди слухають радіо і мають можливість для роздумів – Юрій Табаченко

Юрій Табаченко є одним із ведучих підсумкового суспільно-політичного шоу «Сьогодні. Ввечері». Його голосом озвучені оголошення у громадському транспорті Краматорська. Про вибір професії, досвід роботи, власні «фішки» для ефіру та радіо, як можливість для роздумів, Юрій Табаченко розповів у інтерв’ю сайту Suspilne.media.

«Мене ніколи не агітували за професію журналіста»

 – Пане Юрію, професію журналіста вам проторували батьки, які вже працювали на радіо?

 – Та ні. Мені завжди давали право вибору й ніколи не агітували за журналістику. Я придивлявся до різних професій. Один час думав: чи не стати юристом. Навчався в юридичному класі гімназії. Та коли став перед вибором, зрозумів, що це має бути щось захопливе, професія має приносити задоволення. Мені подобалося писати. Навіть кожен лист, записку, складав, як маленький твір. Ще у школі спробував записати себе на касетний магнітофон й почути як звучить голос, як трансформується через систему мікрофон – підсилювач – динамік. І… вжахнувся. Багато людей навіть не здогадуються, як звучить їхній голос у запису. Ми чуємо себе не так як інші. Для мене то справді було шоком. Почав працювати над голосом. Читав тексти, пробував міняти тембр, інтонацію.

 – І все ж, подалися в журналістику?

 – Так, то був свідомий самостійний вибір. До того ж, ще двоє моїх однокласників вступили до Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У мене була весела компанія.

 – І серед спеціальностей обрали радіо?

 – Ні – телебачення! Хотілося все спробувати. Про радіо я вже мав уявлення, треба було відкривати нове. І я потім кілька років працював на телебаченні, але любов до радіо перемогла. До речі, у мене якось так виходило, що паралельно розвивалися дві історії. Мама мого однокласника, з яким ми вступали, працювала на телебаченні. Вона давала можливість тренуватися творчій молоді. І буквально з першого курсу запрошувала нас спробувати свої можливості.

 – І все ж, дорога вивела вас на радіо…

 – Тривалий час на Українському радіо не було у штаті працівника, який би писав промо і рекламні тексти. Коли виникала необхідність, завдання давали журналістам. Одне з таких потрапило мені. Написав кілька текстів, і замовник їх схвалив. Після цього мене запросили працювати у відділ реклами і маркетингу копірайтером. І тут же почав цікавитися більш предметно роботою в ефірі. Я вже тоді робив сюжети на телебаченні. Особливо подобалося їх озвучувати, але отримував багато зауважень: тембр не той, звуки не так вимовляєш… І тоді я напросився до відомої дикторки Світлани Горлової в учні. Дужеі вдячний їй за науку. Вже коли вів програми в ефірі, працював над дикцією з Петром Бойком. Люблю щось озвучувати. Коли випадає можливість, із задоволенням берусь начитувати художні тексти, ролики. Одним із перших записав кілька творів для нового діджитал-проекту Суспільного «UA:КАЗКИ».

 – Пригадуєте свої перші самостійні проекти?

 – З однокурсниками вирішили зробити автомобільну телепрограму на власному ентузіазмі. Досі дивуюся, як нам це вдавалося. Десь знаходили камери, орендували за якісь копійки. Я у батька позичав старенькі «Жигулі», щоб їздити на зйомки. Але ж це було цікаво! Ми мали можливість спробувати себе в усіх ролях: я так і знімати відео навчився, і монтувати, графічне оформлення програми теж сам робив. Та найголовніша роль – продюсера: знайти спонсора і розмістити продукт. З половини телеканалів нас відправляли й не завжди чемно. І то була перша наука жорсткого конкурентного світу медіа. Але ми пробилися. Програма, зроблена трьома першокурсниками на домашньому комп’ютері, щотижня виходила в ефір загальнонаціонального телеканалу.

«Мене завжди цікавили суспільно-політичні теми»

 – Пане Юрію, коли ви працювали на музично-розважальному радіо «Промінь», ваші програми вирізнялися серйозністю?

 – Мене завжди більше цікавили суспільно-політичні, соціальні теми. Якось мене почули з радіо «Ера ФМ» й запросили вести суспільно-політичні програми. Через певний час я вів ток-шоу «Коло запитань». То було єдине ток-шоу на радіо, створене за принципом телевізійного, з великою аудиторією – кількість учасників ефіру іноді перевищувала два десятки. До того ж ми їздили областями, обговорювали актуальні місцеві проблеми. Ось такий був досвід.

 – А потім ви знову повернулися на Українське радіо?

 – Мене запросили вести «Порядок денний» на Першому каналі. Це була щоденна двадцятихвилинна програма. Жодного підмінного ведучого. Щодня о 19:30 в прямому ефірі. Ранок починав з перегляду сайтів з новинами, інформаційних стрічок. Слухав різні радіостанції, щоб розуміти що відбувається у медіапросторі. Якщо живеш тільки своєю маленькою програмою, з часом відриваєшся від суспільства і програма перетворюється на знелюднений острів. Усім ведучим рекомендую слухати інші радіостанції, насамперед іншомовні. Це дає результат. Тоді ти стаєш цікавим, і тебе починають слухати. Іноді запускаємо якусь нову «фішку», а за два тижні вже і на сусідній радіостанції схоже з’являється.

 – Коли почалася війна, ви відгукнулися попрацювати на радіостанції «Голос Донбасу»?

 – Із початком війни, обласні телерадіокомпанії Луганська і Донецька захопили проросійські бойовики. Вся техніка залишилася там. Донбас не чув обласне українське радіо і його треба було відновлювати. Першим запустили телебачення. Вони створили хаби у найбільших містах Донеччини, які потім працювали і на радіо. У нас було дві бази – у Краматорську і Києві, технічно це було простіше, нам допомогло Українське радіо. Мене запросили на співбесіду і сказали, що є 10 вакансій з дуже скромними зарплатами, одна напіврозібрана студія й два тижні часу, щоб запустити цілодобове розмовне радіо. Бюджет, як завжди, – нуль. За два тижні ми вийшли в ефір.

 – До слова про Краматорськ – знаю, що там щодня звучить ваш голос.

 – Тролейбусне депо Краматорська закупило нову техніку для оголошення зупинок, звернулися на радіо, щоб записали красиво. Потім ще попросили озвучити оголошення на пішохідних переходах для людей з вадами зору. Тому на "Голосі Донбасу" я вже не працюю, але у Краматорську звучу регулярно.

«Я завжди мріяв повернутися на Українське радіо»

 – І нарешті ви повернулися на Українське радіо?

 – Я завжди мріяв про це. Торік генеральний продюсер UA: Українське радіо Дмитро Хоркін запросив мене до співпраці, окреслив ключові напрями роботи. Звісно, я погодився. Це вже нова структура, яка дає значно більше можливостей, дозволяє втілювати нові ідеї. Мені приємно, що вдалося зібрати чудовий колектив. У такій команді легко працюється.

 – У вас суспільно-політичний канал. Але цієї концепції не завжди дотримувалися?

 – Ми привели формат каналу у відповідність до закону «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України». Сітку мовлення писали з нуля. Взяли найкращі зразки світових суспільних мовників. Але з огляду на наші традиції, потреби нашого слухача. У нас і зараз є невелика кількість культурологічних, освітніх, літературних, музичних програм. Але їх роблять колеги з радіо «Культура» і «Промінь» – професіонали у своїй справі. А основу Першого каналу «UA:Українське радіо» становить суспільно-політичний контент. Якщо в ефірі «Культури» планується ексклюзивний концерт – ми також його транслюємо, якщо «Промінь» робить першокласні спортивні програми – вони теж у нас звучать. А ще ми робимо програми не лише українською, а й чотирма мовами світу. І у цьому сила Суспільного. Жоден комерційний канал не здатен на таке. Бо це дуже масштабні, дорогі проекти, але потрібні для слухача.

 – Ви є ведучим одного із шоу – «Сьогодні. Ввечері».

 – Я брав участь у кастингу ведучих разом з усіма. Просив редакторів, щоб чесно оцінили мене. Хочу звучати в ефірі якісно, щоб не говорили, що сам собі режисер.

 – Знаю, що є багато схвальних відгуків на Перший канал «UA:Українське радіо».

 – Так, є й зауваження, до яких дослухаємося. Більше схвальних відгуків. Ми розширюємо аудиторію, прагнемо, щоб нас слухали активні люди, які ухвалюють рішення. Працюємо над контентом, над формою подачі. Поставили собі завдання бути оперативнішими, реагувати на події швидше. Ми повністю змінили увесь "одяг" каналу. Починаючи від позивних і до найменшого джингла.

 – У вас працюють чудові брендвойси…

 – Мене завжди дивувало: пишаємося, що у нас найкраща дикторська школа в Україні, а заставки програм і промо-ролики озвучували хто завгодно. Зведення джинглів було занадто простим. А це той самий «одяг», за яким зустрічають. Тому одним із перших кроків провели кастинг брендвойсів. Тепер у нас голоси каналу – Ірина Грей і Михайло Павлов. Це наш рівень. Радіослухачі одразу звернули на це увагу.

 – Пане Юрію, захоплює ще й те, що ви батько трьох синів! Ваша родина слухає UA: Українське радіо, підтримує вас?

 – З дружиною познайомився теж тут, на радіо. Тепер разом виховуємо Андрія, Миколу, Святослава. Діти пізнають мій голос з радіо, але не слухають, звісно. Політичні теми у такому віці ще не цікаві. Їм зараз більше «Промінь» і «UA: КАЗКИ» подобаються. А дружина – об’єктивний рецензент. Завжди підказує, що можна змінити.

 – Як би ви продовжили думку: радіо для вас – це…

 – Радіо – це магія. Магія звуку. Однією лише інтонацією, настроєм у голосі можна сказати більше, ніж цілим відеорядом. Люди слухають радіо і мають можливість для роздумів. На телебаченні ви бачите картинку такою, якою її бачить телережисер, а на радіо – такою, якою бачите ви.

Розмову вела Людмила Чечель

Фото: Вікіпедія

comments powered by Disqus