osvita.mediasapiens.ua

Україномовна програма «Трембіта» вже 17 років на литовському суспільному мовнику LRT — Віктор Чернишук

Україномовна щотижнева 15-хвилинна телепрограма «Трембіта» для українців Литви і про українців Литви (й не тільки) — одна з найстаріших на LRT, суспільному мовнику цієї країни. 17 років для людини — це юність, для телепрограми — досить поважний вік. Щороку вона подається на конкурс програм від сторонніх продакшнів та успішно проходить його. Приміром, цього року на конкурс подалися 247 проектів, із яких було відібрано 42 на перший канал і 30 на канал «Культура» LRT.

«Трембіта» — тележурнал, кожний випуск якого присвячений одній темі. За словами автора й ведучого Віктора Чернишука, програма має свого глядача, хоча не кожен українець Литви погоджується з позицією редакції. Частина з них має проросійські погляди, тож такі глядачі не сприймають програм про українських вояків-атовців, які приїхали на лікування до Литви і розповідають про російських агресорів. «Це ті глядачі, які досі вважають, що в Україні триває громадська війна, а Росія тут ні до чого», — розповідає Віктор Чернишук.

Програма «Трембіта» уже ввійшла до золотого фонду LRT. Випуски можна побачити як на Youtube, так і на сайті LRT. Це й низка програм культурологічних, про лікування українських вояків-атовців, про результати розслідування справи збитого літака MH-17, незаконну анексію, покарання агресора та ін.

Вікторе, коли виходить ваша програма? Скільки людей її готує?

– До жовтня 2016 року наша програма виходила по середах у прайм-таймі о 19:15, а тепер о 17:30; повтор по суботах о 9:30 ранку — на мою думку, це найкращий час у литовському ефірі. У редакції нас троє, є ще оператор. Загалом програму робить від 7 до 12 людей, залежно від зйомок.

Вашу програму називають старожилом. Для яких іще національних меншин є програми на литовському суспільному мовнику?

– Так, нашій програмі 17 років, а до неї ще десь із десяток років була 40-хвилинна програма. Окрім української є ще програми для інших національних меншин. Зокрема, литовською мовою для євреїв і про євреїв. Колись у Вільнюсі було 47 % євреїв, тепер на всю Литву близько тисячі. Та залишилася велика культурна спадщина, є й проблеми, тобто є про що розповідати. Є програма російською мовою для росіян, там працюють журналісти, які лояльно ставляться не тільки до Литви, а й до України. Є ще програми польською і білоруською. Є на радіо LRT україномовна 20-хвилинна програма «Калинове гроно», яка транслюється раз на місяць.

Опишіть формат «Трембіти».

– Це публіцистичний журнал, кожен випуск якого присвячений одній темі. Наприклад, сьогодні ми будемо розповідати про ініціативу міста Паневежиса — щороку зробити листопад українським місяцем. Це була ініціатива головного режисера міського театру. У цей театр приїхав головний режисер київського театру імені Франка Станіслав Мойсеєв і поставив спектакль за п’єсою Наталі Ворожбит «Саша, винеси сміття» про сучасну ситуацію в Україні. Не про війну, а про початок того, що ми маємо на Донбасі. Це психологічна драма, яку переклали литовською мовою. Також буде сюжет про дискусію священиків із жителями Паневежиса про європейські цінності Майдану, наскільки це важливо для Європи. Паневежис у листопаді жив Україною, там відбувалися концерти, було багато виставок, зокрема й фотовиставка з АТО. Ось про це ми й розповідаємо. Деколи розбавляємо це музикою, щоби підняти настрій людям.

Скільки в Литві проживає українців?

– Раніше було 36 тисяч, тепер менше 18 тисяч. Багато поїхали на захід заробляти гроші, так само як і литовці. Масово проживають українці в Клайпеді, Каунасі, Вісагінасі, Вільнюсі, є три українські села, які існують уже понад сто років, із тих часів, коли ще за царату сюди переселилися 750 українських родин. Багато українців литовінізувалося, наприклад, є чоловік на прізвище Шинкарукас, звісно, що колись це був Шинкарук.

Чи є на інших литовських телерадіоканалах програми українською мовою?

– Інші канали не мають українських програм. Колись були на двох каналах, а наразі тільки на суспільному мовленні. Наша «Трембіта» вже входить до золотого фонду литовського телебачення.

Як глядачі ставляться до вашої програми? Чи пропонують якісь теми?

– Маємо інтерактивний зв’язок. Глядачі пропонують нам теми, є навіть деякі незадоволені. Наприклад, є люди, які не підтримують нашої позиції щодо України, із проросійськими поглядами. Вони вважають, що в Україні громадська війна, що Росія не окупувала території України. Ми робили багато програм про українських хлопців-атовців, які лікуються тут, у Литві, торік їх було понад сто. Хлопці розповідали свої військові історії. Було справді цікаво. Вони навіть давали відео, які самі знімали під час воєнних дій. І це були реальні факти, вся Литва бачила: ось російські прапори, ось БТБРи з російськими номерами. І це дуже не сподобалося проросійським українцям.

Це вони, очевидно, під впливом російських каналів. У Литві заборонені якісь російські канали?

– Не всі. Два дні тому заборонили «РТР Планету», бо канал транслював антиукраїнську програму.

Я вам скажу, що Україну не чути в світі. Я про це не раз казав. Як можна донести Європейському Союзу інформацію про російську агресію? У ЄС, США та Канаді є щирі друзі українців, вони досить впливові, можуть провести українські ідеї. У нас були кілька конференцій для медійників, у яких я брав участь, у Лондоні й Копенгагені, й розповідав про деякі проблеми України. Усі кажуть, що в Україні є вільні журналісти, але немає незалежних ЗМІ. Люди пов’язані з медіа, все це чудово розуміють. Тож коли кажуть, що України не чути, то це не для того, щоб вам дорікнути, а щоби допомогти. Це правда. Професійні журналісти — німці, данці, французи, які володіють українською мовою, —  створили спільний проект, який би рідними мовами європейських країн оперативно повідомляв важливі новини про Україну. Щоби ці новини подивилися селяни як в Угорщині, так і в Італії. Ми знайшли фінансування потужної організації. Нам потрібна була інформаційна підтримка в Україні. Бо ми не все можемо, працюючи в Литві, Іспанії, Польщі, Данії. Конкретніше: нам потрібна була якась структура, яка би працювала з нами в одному проекті.

Де б ви транслювали ці новини?

– У першу чергу, звісно, це було би через інтернет. Нас влаштував би й канал іномовлення. Ми стукалися скрізь, і жодної реакції не було. Мені здається, це потрібно робити. Нам би допомагали й фахівці зі США, бо вони мають досвід, який отримали ще під час холодної війни. Але тут трохи інше. Не можна відповідати на російську інформаційну агресію таким самим чином, пропагандистськими матеріалами.

Фото Світлани Остапи

comments powered by Disqus