osvita.mediasapiens.ua

Хто заплатить за суспільне мовлення? Досвід країн Європи

flickr.com

Сайт "Суспільне мовлення" публікує роботи, які увійшли у шорт-ліст номінантів на перемогу. Переможці будуть відомі 6 квітня.

Розмови щодо організації в Україні суспільного мовлення точаться вже понад десятиліття. Європейські партнери все частіше нагадують про це зобов'язання української влади. Тож лишається можливість, що згодом замість радянського пережитку – державного телеканалу – в нашій державі з'явиться суспільне телебачення. Спробуємо розібратися з досвідом європейських держав, звідки з'являтимуться гроші на фінансування такого телеканалу.

Головна умова функціонування суспільного мовника - його абсолютна незалежність від влади та впливових бізнес-груп. Тому питання джерел фінансування є не похідним, а засадничим, гарантією його незалежності та безстронності. Суспільне мовлення у Європі існує вже майже 90 років, тут діє кілька схем фінансування.

Існує стереотип про те, що такий мовник має фінансуватися із внесків громадян. Такий шлях нібито випливає із терміну "суспільний". Між тим на практиці найчастіше життєдіяльність такого ЗМІ підтримують відразу декілька джерел.

Більшість європейських країн фінансують суспільні медіа за рахунок збору з глядачів та реклами. На другому місці за поширеністю схема "держбюджет та реклама", на третьому - "збір з глядачів+реклама+пряма бюджетна підтримка".

"Чисті" схеми (тільки за  рахунок збору з глядачів та тільки з державного бюджету) - найменш поширені. 

Трикомпонентна схема: збір-реклама-держбюджет

"Ветеранами" суспільного мовлення у Європі вважають британців: BBC була першою в світі загальнонаціональною компанією телерадіомовлення і залишається найбільшою за розміром та шанованою за свої журналістські стандарти. Саме у Великій Британії у 1927 році було вперше запроваджено схему фінансування за рахунок глядачів. Кожне домогосподарство, підприємство та організація, що мала теле- або радіоприймач, повинно регулярно сплачувати "телевізійний збір" (television licence fee).

Та навіть у BBC дохід від зборів не є єдиним джерелом. Нині частка "суспільних внесків" складає понад 70% у бюджеті компанії. Окрім цього, там є і пряма державна підтримка,і комерційний дохід.

Офіційно ВВС не є державним ЗМІ; між тим, за її діяльністю наглядає спеціальна рада (BBC Trust) з 12 осіб, що їх призначає королева за поданням уряду. Вона ж формально забезпечує прозорість та незалежність компанії.

Збір та реклама

Фінансування публічного телебачення за рахунок спеціального збору – практика, яка слідом за Британією набула поширення в інших країнах Західної Європи. Сьогодні найбільший розмір телевізійного збору – в Швейцарії, де за ці гроші утримують аж 7 телеканалів і 18 радіостанцій, які мовлять французькою, німецькою, італійською та ретороманською.

Мовне розмаїття при невеликій кількості населення – причина рекордного для Європи розміру збору: 169,15 швейцарських франків за радіо плюс 293,25 за телебачення. Сумарно  - близько 430 євро на рік.

Для порівняння, у Великій Британії збір становить близько 200 євро на рік, у Польщі - трохи більше за 60 євро. 

 натисніть на картинку для перегляду

У Швейцарії від сплати збору звільнені пенсіонери та люди з обмеженими можливостями. При цьому така плата покриває лише 70% фінансових потреб публічної медіа-корпорації SRG SSR – решту дає комерційна реклама. І це – найбільш поширена комбінація фінансових джерел.

Рекламу на суспільних мовниках, щоправда, намагаються всіляко обмежити – щоби для глядача була помітна різниця між комерційним каналом і публічним, який він теж фінансує, нехай навіть і частково.

Так, у Франції в 2009 році було прийнято закон, який забороняє суспільним мовникам транслювати рекламу після 8 вечора. У Хорватії реклама повинна займати не більше 9% ефірного часу, тобто менше 6 хвилин на годину. У Чехії з 4-х публічних каналів реклама "дозволена" лише на двох (реклами немає на сімейному та новинному каналах), а прибутки з неї ідуть на фінансування культурних та спортивних програм.

Частки надходжень з різних джерел дуже різняться залежно від країни: приміром, у Чехії 88% (6 млрд крон) надходить саме від телевізійного збору, решта - доходи від продажу власних товарів та послуг (продакт плейсменту, прав на програми), спонсорських внесків та інше.

Є також нетиповий приклад – у Польщі. У суспільного мовника наших сусідів власне "суспільних" коштів - лише 33%.

Решта – реклама.

Тільки збір

У скандинавських країнах немає мовного розмаїття Швейцарії, але нема й реклами – збір з глядачів є єдиним джерелом фінансування суспільного телебачення.

Наприклад, у Данії більшість зібраних коштів іде на підтримку національного мовника DR, але невелика частка спрямовується на фінансування регіонального мовлення комерційної медіакорпорації TV2.

Крім того, TV2 отримує непряме субсидування через пільгові кредити від держави.

В обмін на це TV2 зобов’язується не переривати передачі та фільми рекламою та бере на себе ще деякі обмеження щодо реклами.

З миру по нитці

Так чи інакше, основою фінансування суспільного мовлення все ж таки є громадяни: внески залучають прямо чи через бюджет.

Однак, як правило, такий збір складно і дорого адмініструвати (зазвичай це робить пошта, сама компанія або якийсь сторонній "оператор"), а рівень ухиляння високий (у Польщі - аж 65%).

У нашого західного сусіда сплата цього збору (21,5 злотих на місяць) побудована за принципом opt-in: кожен користувач має сам зареєструватися як платник збору. Зрозуміло, що охочих платити – небагато. Власне, через це полякам вдається покрити збором лише меншу частину бюджету свого Суспільного ТБ.

Одна із визнаних схем спрощення збору - включати його у рахунки за електроенергію. Ця практика, що походить з Великої Британії,  поширена також у Південно-Східній Європі. Головна перевага способу - значне підвищення платіжної дисципіни: так від нього важче "відкрутитися", якщо вже платиш за "світло". Така система діє в Румунії, Сербії, Македонії, Чехії.

У Греції телевізійний збір раніше також був включений в квитанції за електроенергію, і становив 51,6 євро на рік. Як і в більшості європейських країн, цей збір був вкрай непопулярний – адже не всі споживачі електроенергії дивляться телебачення. Критики іронізували, що в Греції за телебачення платять навіть небіжчики, адже цвинтарі також отримують рахунки за електроенергію. У червні 2013 року у рамках чергового пакету бюджетної економії закрилась державна телерадіокомпанія ERT, відтак було скасовано і "телевізійний збір".

 натисніть на картинку для перегляду інфографіки

 

Деякі країни трансформують збір на суспільне ТБ у податок, фіксуючи ставку як відсоток від доходу.

Наприклад, у Хорватії ставка збору встановлюється щороку на рівні 1,5% від середньої чистої зарплатні за результатами попереднього року.

В Ірландії уряд планує замінити телевізійний збір цільовим податком на функціонування суспільного мовлення, який платитиме кожне домогосподарство, а адмініструватиме - податкова. Ще раніше, в 2007 році це вже зробили Фінляндія та Ісландія. У Фінляндії з 2013 року діє податок на фінансування національного телерадіомовника. Ставка становить 0,68% від рівня доходів платника; мінімальний рівень – 50 євро на рік, максимальний – 140 євро. Платниками є всі повнолітні громадяни, а не домогосподарства. Ті, чий дохід нижчий за 7353 євро на рік, від податку звільнені, а пенсіонери платять від 58 до 106 євро. 

Чи отримає Україна суспільний канал?

Зазначимо, що суспільне мовлення хоча і є європейською практикою, його впровадження не є обов'язковою вимогою ЄС.

У багатьох східноєвропейських країнах суспільне досі не впроваджене: в Болгарії, наприклад, відповідне законодавство ухвалене, але так і не імплементоване. Латвії і Литві також досі не вдалося досягти в цій справі значного прогресу попри тривалу дискусію.

Україна нині – на етапі підготовки законодавчої бази для суспільного мовлення. Вітчизняні експерти пропонують об'єднати потужності НТКУ, НРКУ та обласних державних ТРК у єдине публічне акціонерне товариство, акції якого належатимуть державі без права приватизації.

Керувати суспільним мовником буде Наглядова Рада, рівновіддалена від політичних сил та органів влади, а фінансувати його діяльність планують коштом державного бюджету, - принаймні, протягом перших років існування.

У законопроекті № 1357 "Про внесення змін до деяких законів України щодо Суспільного телебачення і радіомовлення України",  створеному за участі експертної спільноти та поставленому на порядок денний сьогоднішнього засідання ВРУ, запроповано закласти можливість диверсифікації джерел фінансування суспільного.

Очікується, що кошти надходитимуть з продажу власної теле- і радіопродукції, плати за користування авторськими та суміжними правами, державного і місцевих бюджетів, добровільних і благодійних внесків, пожертвувань фізичних і юридичних осіб, абонентської плати та інших надходжень. Фінансування з держбюджету має бути не меншим 0,2% від видатків загального фонду: приблизно таку ж суму отримувала мережа автономних державних мовників, що об'єднаються в суспільне.

Рекламу на українському суспільному планують обмежувати поступово. Спершу - не більше 20% часу щогодини, як це передбачає закон про рекламу, та не більше 15% протягом дня. Ці норми діятимуть протягом 4 років, потім будуть зменшені – до 10% добового мовлення з 5-го року та 5% – з 6-го. Заборонено буде рекламу тютюну та алкоголю, окрім міжнародних трансляцій.

З приводу можливого розміру та принципів стягнення абонентської плати єдиного бачення у медіаекспертів немає, у своєму законопроекті вони лише заклали можливість такого фінансування. "Подальші рішення можливі лише після широкої суспільної дискусії" - пояснив медіаюрист Ігор Розкладай. Однак саме існування такого збору експерти вважають гарантією незалежності мовника від влади та можливого недофінансування з держбюджету.

Автори - Денис Горбач, Валентина Кузик, аналітична команда Інформаційної кампанії "Сильніші разом!"

статтю було опубліковано на Європейській правді

comments powered by Disqus